12- го липня — Петра і Павла, свято, яке приходить до нас майже у зеніті літа. Повна його церковна назва — славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла.

Вони були учнями Ісуса Христа. Первоверховними їх називають тому, що вони більше від інших потрудилися у проповіді Христової віри. За євангельськими переказами, апостол Петро був старшим братом апостола Андрія, до зустрічі з Христом мав ім’я Симон. Разом із братом вони заробляли на хліб рибальством. Апостольським іменем Петро (із грецької — “камінь”, “скеля”) нарік його Христос, коли покликав за собою. Тому за церковною традицією апостол Петро сприймається мов той камінь, на якому була заснована церква. Петро першим із усіх апостолів повірив у божественне призначення Ісуса Христа і був особливо відданий Учителеві. Тим символічнішими є його відречення, а потім — щире розкаяння. Ісус простив його. Іменем Христа він зцілював хворих, воскрешав померлих. Останні роки присвятив проповіді Євангелія на Сході й Заході, за що був приречений на мученицьку смерть у Римі, де й похований недалеко від тріумфального шляху. І досі у вічному місті є Мамертинська темниця, у якій за наказом імператора Нерона було ув’язнено апостолів Петра і Павла, які одночасно прийняли мученицьку смерть — їх розіп’яли вниз головою. День їхньої страти і відзначається Церквою як день Петра і Павла.
Доля Павла, який залишив по собі 14 євангельських послань, була не менш драматичною. Він походив із секти фарисеїв, відзначався особливою освіченістю і, як свідчив згодом, гоніння на християн, переслідування учнів Христа було головною справою його життя. По дорозі у Дамаск, куди він ішов, щоб виявити і знищити всіх послідовників учення Христа, Савл (таким було його ім’я) осліп. Відчувши на собі велич Бога, Савл прийняв християнство і як апостол Павло засновував церкви, здійснював чудеса і своєю мученицькою смертю довів відданість Ісусу.
В Україні з Петровим днем пов’язувалося чимало повір’їв та звичаїв. На Петра вперше після посту дозволялося готувати молочні страви. У кожній хаті варили вареники з сиром, пекли мандрики — сирні бабки. За переказами, саме такими мандриками харчувався святий Петро, мандруючи по світу. Одного разу нахабна зозуля вкрала в апостола останню мандрику, за що була покарана: вдавилася нею і від того дня перестала кувати. Якщо ж зозуля кує і після Петра, то, за народним повір’ям, це віщує нещастя.
У книзі відомого етнографа Олекси Воропая “Звичаї нашого народу” знаходимо прецікаву легенду про те, як Петро, мандруючи з Ісусом по землі, людей парували. Якось побачили вони дівку, яка, обливаючись потом, жала жито. Інша ж — заснула собі в борозенці, замість того, щоб жнивувати. Далі — парубок жито косить, хоч і страждає від спеки. А його напарник ліг собі під возом і спочиває. От Петро і каже, що треба спарувати тих двох роботящих і двох лінивих. Та Бог заперечив: не можна цього робити, бо ж помруть з голоду. Відтоді й повелося, що коли чоловік роботящий, то жінку собі знаходить не вельми працьовиту і навпаки.
Після Петра у багатьох регіонах України вже починалися жнива, що й зафіксовано у петрівчанській пісні:
Минулася петрівонька.
Почались жнива,
Наробилася у полі,
Що ледве жива.

Святий Петро вважається покровителем рибалок і пастухів. Либонь звідси й народна назва розповсюдженої в Україні рослини — “Петрів батіг”. Так називають довгі, гнучкі, з ніжними небесно-блакитними квітами стебла цикорію. Цікаво, що попри свою декоративність “петрові батоги” не можна поставити в букет — одразу ж тратять колір і в’януть. Тож милуйтеся “петровими батогами” у лузі, в полі й не забувайте, що це ще й цінна лікарська сировина, а один із видів цикорію вирощується як салатна рослина.