Повсюди трублять, що наша країна втрапила в тенета суцільної економічної, фінансової та духовної кризи. Яке ж майбутнє ми залишимо своїм дітям та внукам? Ми все маємо,все в нас є; гори і море і родючі поля.Чому ж тоді Україна вимирає з шаленою швидкістю? Страшно стає, коли думаєш про своє майбутнє життя.
Може причина в тому,що нами керують люди,які до нашого етносу не мають жодного родинного відношення? Статистика стверджує,що українців в Україні майже 80 відсотків, то де ж наше пропорційне представництво у сферах влади?
Уже писали найкращі специ з Європи нам конституції і закони, були радниками при українській владі, уже прийняли нас у світову торгову організацію. А ми все ніяк не можемо оговтатись. Все жебраємо в буржуїв грошей, а криза лише посилюється, етнос хворіє і вимирає ледь доживши до пенсії. Необхідно шукати вихід. Потрібно зосереджено напружити мізки і прислухатись до поклику своїх сердець, до природного інстинкту самозбереження.
Боязливі люди мають боязливу мораль; вони славлять те, що ненавидять, вони боронять,те,що їх гнобить і неморальне стає їхньою мораллю. Безвартісне життя того батька, який своїм життям принизив життя дітей і внуків. Хто не здібний зрозуміти істини, що чужа,навіть добра мама не буде ріднішою за рідну, той втратив пошану до себе, до родичів своїх, до Батьківщини своєї. Син не може любити і поважати того чужинця, який убив батька і зґвалтував його матір.
Нація,яка складається з мільйонів збайдужілих “я”, не може мати віри в себе. З такої нації,як з пластиліну, спритні
кремлівські попи ліплять “єдіний руській народ”.Такі “я” живуть і виконують вказівки чужих авторитетів, бо поки що не виростили своїх і по неволі стають свідомим,а дехто свідомим рабом. І чим такий раб займає вищий щабель у суспільстві,чим більш освічений, тим більш ниций і потворніший. Українець, який любить Єрусалим, Ватикан і Московію
більше,як Київ має неприродну, неморальну, викривлену любов.
Доки Ми, Українці не почнемо з довір”ям ставитися до себе, доки не відродяться почуття національної гідності, не відновимо норми патріотичної моралі, доки не визначимо собі достойну ціну і не займемо відповідного місця в світі із
своїм самобутнім духовним обличчям, доті будемо ” стояти на колінах” перед чужими пророками,чужими синами, чужими вождями і вчителями.