index.jpgОсь і знову  першовересень. Батьки  збиратимуть  дітей до  школи. Будуть казати їм гарні  підбадьорливі  слова. Лише ми з братом  знову  підемо до школи самі. Наша мама уже більше семи років  в Італії. До першого  класу я сама збирала братика разом з тіткою Марусею – маминою двоюрідною сестрою. Тато нас покинув через рік, як мама поїхала за кордон. Так ми і  живемо – самі по собі.

Цьогоріч я  закінчую школу. Не впевнена, що мама приїде навіть на мій випускний – здається, там, в Італії, у неї вже нова сім’я. А взагалі, мами не бачили ми вже три роки.

Ми вдячні їй за вислані гроші, одяг. Але нам так  не вистачає  її самої! Інколи,  заховавшись від брата, я  довго плачу. Знаю, що і Сергійко теж дуже, а, може, навіть  більше, ніж я,  сумує за мамою.

Я хочу звернутися через  інтернет до усіх  жінок, які покинули  своїх дітей: знайте, ніщо не замінить тепла і любові найрідніших людей, навіть гроші. Мамусю, повернися до нас, благаю! Як нам далі без тебе жити?

Світлана С.

Воловецький район.