Минуле Воловецької штреки

Posted on 22.03.2011 by АлМаСЗалишити коментар

 

 

1 Vote

 

Воловецька штрека.

Близько 15 відсотків верховинців з Воловецького  краю, котрий потерпає від повального безробіття, “годує” залізниця, дає важку, але досить оплачувану роботу, котра забезпечує заможний достаток їхнім сім”ям.

З тих пір пролетіло немало часу. Ось вже 130 років по залізній дорозі гуркочуть поїзди. Як же це було? Як появились тунелі і мости?

Весною 1870 року на околиці Воловця з”явилися люди, які говорили незрозумілою мовою, щось настійливо вимірювали і записували. Згодом горяни дізналися, що це були італійські й німецькі інженери, котрі проводили заміри для будівництва залізниці сполученням Мукачево-Львів. Згідно розрахунків, щоб прокласти на цьому відтинку колію, потрібно було в горах вирубати 4-тунелі загальною протяжністю 3060 метрів. Щоб найефективніше із максимальною економією прокласти вітку було вибрано межигір”я а затим берег Латориці. Це зумовило будівництво 17 мостів. Після неодноразової координації та уточнення на місці, через два роки розпочалось саме будівництво, яке тривало ледь не десятиліття. На будівників у

Між горами.

Карпатських зворах повсякчас чатувала небезпека зсувів та обвалів. Тяжко працюючи, розчищаючи трасу для колії за допомогою грабарок й лопат, першопрохідці невпинно просувались  вперед до мети. Тунель обмуровували каменем, який добували і тесали на околиці Скотарського. Звідси підводами доставляли на місце, де робітники за допомогою линв /вірьовок/ вставляли його в стіну, яка згідно проекту мала яйцеподібну овальну форму. Місцеве населення на будівництво брали неохоче, надто вже низький був їх фах. Але з часом через велику потребу у робочих руках італійці з німцями були змушені поступитися. На будівництво ринуло все більш менш працездатне населення гірського краю. Люди сім”ями подалися на штреку. Робота була надзвичайно тяжкою, але давала хоч якусь надію зголоднілим

Гуркотять поїзди між горами.

Верховинцям звести кінці з кінцями. Не одна жінка не дочекалась свого чоловіка, а діти батька, бо завалило його під грудою гірських брил, чимало помирало від голоду і знесилення. Але будівництво не припинялось ні на мить. Щоб забезпечити безперервний цикл, вздовж штреки було побудовано тридцять будиночків-бохтарень, де тулилися робітники. З часом до них переселялися сім”ї. Ці бохтарні, як житло передавалися з покоління в покоління з умовою, що хтось з родини буде працювати на штреці. Ще й до сьогодні, ці будиночки після невеликої реконструкції служать прихістком залізничникам в Таламаші, Воловці, Осі, Вовчому.

Земельні роботи та будівництво тунелів велися строго за встанов -леним інженерами графіком. Тунель рили одночасно з обох боків назустріч. Цей ритм і темп робіт не порушували ні при яких обстави -нах. Після завершення риття землекопи зустрічалися у заданій інженерами точці. Однак сторожили згадують, що під час риття останнього найдовшого – 1800 метрового тунелю обставини склалися трагічно.: землекопи не зустрілися у визначений час. І як розповідав потомственому залізничнику Федору Варзі його прадід Дюла , який був родом з Дебрецена і брав  безпосередню участь у будівництві тунелів, головний інженер Скорценер після того як землекопи не зустрілися, від ганьби застрелився. Хоча й даремно, бо вже наступного дня під вечір з відхиленням у кілька десятків сантиметрів зійшлися назустріч.

1933рік. Воловець.

У 1872 році на околиці Воловця виросла двох поверхова будівля залізничної станції робітничими бараками, майстернями, але які згоріли у 1877 році. В цю пору Воловець був уже порівняно чималим селом на Верховині. В ньому мешкало понад 600 чоловік і діяло напівкустарне  підприємство по виробництву черепиці і цегли. В цей же період побудований лісопильний завод, де працювало 25-чоловік. Основна маса населення жила вмаленьких дерев”яних хижках, вкритих соломою. Трьох поверховий будинок був у Грінберга. Існував навчальний заклад, в якому двоє вчителів навчали сотню учнів. Четвертина населення вміла читати і писати.

Вокзал побудований у 1944 році у жовтні під час бомбування кукурузниками.

Сучасний залізничний вокзал.

Джерело

Газета ” Голос Верховини”.

Савчин О.М.