Факт нелегального переходу воловчан в СРСР у 1939-1941 роках давно чекає свого висвітлення. Кажуть таких закарпатських перебіжчиків в країну Рад було близько 5-ть тисяч. Звісно у цю цифру не входять ті, кого мадяри спіймали при перетині кордону й інтернували в табори.

Із матеріалів радянських прикордонників видно, що всі або переважна більшість воловецьких перебіжчиків, тільки-но вони опинялися на радянській території, одразу ж робили спроби встановити контакти з органами влади.

Особливо важкі випробовування випали на долю тих воловчан, хто перейшов кордон після вересня 1939 року. Таких перебіжчиків, як правило, висилали на неосяжні простори Півночі. Абсолютно вони всі  були притягнені до кримінальної відповідальності і засуджені до 5-ти років виправно-трудових таборів.

Не можливо якось пояснити ті репресії, які були застосовані по відношенню до людей, що  шукали  роботу й кращу людську долю, а потрапляли в жорстокі радянські табори.

Одним з найактивніших перебіжчиків був Федір Михайлович Бабинець із Скотарського.

У 1932 році його судили чехи за участь у демонстрації. У 1934 році він був вдруге засуджений до шести місяців, за те що пустив  череду корів на мадярські засіяні поля. За заявою сільського Скотарського старости з М.С. Місаром і М.Б. Бабинцем знову був засуджений на місяць тюрми ф 100 крон штрафу. З 1934 по 1937 роки Федір 5 разів переходив кордон. На шостий раз, 1 жовтня 1939 року угорська жандармерія затримала його і кинула у Воловецьку тюрму, але виламавши вікно камери він разом з Ф. М. Місаром втекли й 23 жовтня 1939 року нелегально перейшов на радянський бік кордону…

На допиті  повідомив прикордонникам, що трохи раніше в СРСР нелегально пішли його брат Павло, Василь Бабець, Михайло Беца,Василь Федорович Буцко,Федір Гурман, Андрій Іванович Зенинець, Михайло Іванович Копча, Василь Іванович Лакатош, Михайло Степанович Місар, Василь Микитович, Федір Могіш, Іван Михайлович Райчинець, Михайло Михайлович Райчинець, Іван Сенинець, Василь Юрійович Тимкович, Федір Павлович Фуцур.

Федора було засуджено до трьох років, перебував в таборі а потім в Бузулуку попав у Чехословацький військовий корпус під командуванням Людвіка Свободи. Пройшов бойовий шлях від Бузулука до Праги. Його товариш Ф.С. Місар брав участь у боях за визволення Києва, Білої Церкви,воював на Дуклі. В 1944р. був десантований під Банську Бистрицю, де й загинув…

4 грудня 1939 року нелегально перейшов на територію СРСР і Василь Іванович Гафинець з села Лази. Разом з Гафинцем пійшли й односельчани Василь Юрійович Грига, Федір Юрійович Комар, Юрій Васильович Дербаль. Перейшовши кордон хлопці заявили:” На радянській території нас ніхто не зустрів, тож ми прийшли в комендатуру  в селі Вижлово. Ми повідомляємо, що кордон перейшли добровільно.”

Багато  закарпатської молоді йшло в Радянський Союз, щоб уникнути служби в мадярській армії.. Крім призовників переходило й багато патріотів, які вже відбували військову повинність у гортіїївському війську. Михайло Гурзан зі Скотарського, перебувавши у відпустці 10 січня   втік на радянський бік. Складним виявився життєвий шлях і жителя Воловця Георгія Олексійовича Шусти, який теж дезиртирував з угорської армії і зі своїми односельцями Іллею Андрійовичем Тимковичем, Іваном Федоровичем Брунцвіком, Федором Івановичем Мадяром і Павлом Івановичем Лавером у жовтні 39-го нелегально пішли у Радянську Україну. До травня 1941 року хлопці працювали у місті Проскурові на цукровому заводі.

Напередодні війни у травні 1941р. Гергій Шуста був засланий радянською розвідкою назад на Закарпаття для збирання відомостей про дислокацію мадярський військ біля радянського кордону. Був арештований. Восени 43-го мадяри направили рядовим у будівельний батальйон.Влітку , під час передислокації на фронт, в районі Хуста втік, розшукав партизанський загін імені Ватутіна і в його складі боровся до визволення Закарпаття   радянськими військами. У післявоєнний час працював інспектором Воловецького райфінвідділу.

Архівні матеріали свідчать, що кордон переходило й багато дівчат.

Воловчанки Гафія Данилівна Варга, Марія Андріївна Копча, Гафія Федорівна Мадяр- разом з досвідченим малолітнім перебіжчиком Василем  Антонієм перетнули кордон 18 березня 1940 року. Але Василю сповнилося тоді лише 14 років, тож його прикордонники повернули назад.

Точно відомо, що М.А. Копча / за чоловіком Меденцій/ була направлена у виправно- трудовий табір у Потьму Мордовської АРСР, у січні 43-го була амністована і направлена в Джамбул Казахської РСР. Сюди ж після амністії потрапили Г.Д. Варга, Г.М. Мадяр, Г.Ф. Мадяр. З часом вони стали добровольцями Чехословацького війського корпусу. Після відповідної підготовки воювали зенітчицями, медсестрами, зв”язковими.

Які ж причини і мотиви спонукали воловчан нелегально тікати  у Велику Україну. Архівні документи свідчать, що частина перебіжчиків шукали роботи й кращого життя. Всі без винятку втікачі щиро вірили у своє щасливе майбутнє. Чутки, що на Україні багато заробляють і добре живуть тягнули біженців мов магніт. Ото і втікала молодь  на “совєти”

Доля всіх перебіжчиків на радянському боці була приблизно одинакова. Відразу ж після перетину кордону потрапляли у комендатуру. Звідки, після допиту всіх відправляли до Сколе, де були два бараки, обнесені колючим дротом. Один жіночий, другий чоловічийц.

Із Сколе їх відправляли у Стрий у тюремні камери. Тут відбирали особисті речі, фотографували, брали відбитки пальців, заставляли розписуватися в протоколі допиту і відсилали у Львівську, а потім у Кам”янець- Подільську  і Старобільську тюрми, де сортували і відправляли у північні виправно-трудові табори /ВВТ\. Потім був Бузулук, навчання військовій справі і участь в боях у складі Першого Чехословацького армійського корпусу. Саме така доля у  земляків з Верхніх Воріт Івана Лопіта,Павла Лопіта, Василя та Павла Козиків, Андрій та Іван Слички, Іван Ленчур, Йосип Карпишинець, Олексій Голянич, які восени 1939 року перетнули  кордон, який до речі був недалеко від села.Земляків   21 червня засудили на три роки  ВВТ за нелегальний перехід кордону згідно з  80 статтею карного кодексу УРСР.Звідси їх шлях лежав на сувору Північ. Через два з половиною роки, після жахливих страждань, було амністовано, звільнено з табору і відправлено в Бузулук, де  формувався Чехословацький корпус під командуванням Людвіка Свободи.

Багато закарпатців,що потрапили до таборів ГУЛАГу, за роки перебування в них перенесли неймовірні муки,страждання, голод і холод. Багато з них навіки залишилися в тій табірній землі.Ось лише одне свідчення:

“Табірні муки засуджених розпочиналися в тюрмі,що була зазвичай переповнена народом,спали на голій землі,повітря не вистачало, вмирали з голоду. В табори везли в холодних вагонах для худоби. Не кормили зовсім.Іноді конвоїр давав відро воли без кружки. Довозили до Колими,Воркути, Магадану, Печори  або до Комі АРСР. Від залізниці понад дві доби автомашинами везли до лісу, де було жодної будівлі. Конвоїр помічав дерева, так мітив зону, з якої не можна було виходити, дав пили й сокири для повалення лісу , щоб збудувати бараки…

Завезли котел і мішок крупи. Воду топили з снігу, солі не було, посуду- теж. Кружки й ложки робили з дерева. Побудували барак і знову наказ заглибитись в ліс. В збудоване приміщення привели коней. І так будували бараки до самої весни.Якщо хтось не виконував норми, той не одержував пайок:  400 г. чорного вщент замерзлого хліба і літр баланди У таких умовах щоденно вранці не піднімалося 5-6 чоловік…”

Ось така правда. Закарпатці з вересня 1939 року до червня 1941 року нелегально переходили кордон в Радянську Україну і одними з перших були репресовані на радянській території.Мабуть ці репресії були зв”язані, що тогочасні закарпатці були підданими фашистььської Угорщини, яка була союзницею Німеччини, отож у перебіжчиках вбачали ймовірних  шпигунів у разі війни.

Становище засуджених закарпатців у ВТТ  значно ускладнилося після того, як у червні 1941 року фашистська Німеччина із своїми сателітами розв”язали війну проти Радянського Союзу. Усі вони стали політичними злочинцями і утримувались на особливому режимі. Лісоруби й пастухи з Верховини йшли через кордон з відкритим серцем і благородними намірами попадали в табори, де перебували непримиренні вороги радянської влади- куркулі із Західної України, кримінальні злочинці і бандити.