липня 24, 2010БУДНІ, Відносини, Доля, Загальне.

 Повсюди трублять, що наша країна втрапила в тенета суцільної економічної, фінансової та духовної кризи. Яке ж майбутнє ми залишимо своїм дітям та внукам? Ми все маємо,все в нас є; гори і море і родючі поля.Чому ж тоді Україна вимирає з шаленою швидкістю? Страшно стає, коли думаєш про своє майбутнє життя.
Може причина в тому,що нами керують люди,які до нашого етносу не мають жодного родинного відношення? Статистика стверджує,що українців в Україні майже 80 відсотків, то де ж наше пропорційне представництво у сферах влади?
Уже писали найкращі специ з Європи нам конституції і закони, були радниками при українській владі, уже прийняли нас у світову торгову організацію. А ми все ніяк не можемо оговтатись. Все жебраємо в буржуїв грошей, а криза лише посилюється, етнос хворіє і вимирає ледь доживши до пенсії. Необхідно шукати вихід. Потрібно зосереджено напружити мізки і прислухатись до поклику своїх сердець, до природного інстинкту самозбереження.
Боязливі люди мають боязливу мораль; вони славлять те, що ненавидять, вони боронять,те,що їх гнобить і неморальне стає їхньою мораллю. Безвартісне життя того батька, який своїм життям принизив життя дітей і внуків. Хто не здібний зрозуміти істини, що чужа,навіть добра мама не буде ріднішою за рідну, той втратив пошану до себе, до родичів своїх, до Батьківщини своєї. Син не може любити і поважати того чужинця, який убив батька і зґвалтував його матір.
Нація,яка складається з мільйонів збайдужілих “я”, не може мати віри в себе. З такої нації,як з пластиліну, спритні
кремлівські попи ліплять “єдіний руській народ”.Такі “я” живуть і виконують вказівки чужих авторитетів, бо поки що не виростили своїх і по неволі стають свідомим,а дехто свідомим рабом. І чим такий раб займає вищий щабель у суспільстві,чим більш освічений, тим більш ниций і потворніший. Українець, який любить Єрусалим, Ватикан і Московію
більше,як Київ має неприродну, неморальну, викривлену любов.
Доки Ми, Українці не почнемо з довір”ям ставитися до себе, доки не відродяться почуття національної гідності, не відновимо норми патріотичної моралі, доки не визначимо собі достойну ціну і не займемо відповідного місця в світі із
своїм самобутнім духовним обличчям, доті будемо ” стояти на колінах” перед чужими пророками,чужими синами, чужими вождями і вчителями.

липня 2, 2010БУДНІ, Влада і політика.

Сьогодні 2 липня 2010 року у Воловецькому управлінні житлово-комунального господарства представлено нового

керівника-Барнича Володимира Федоровича, який донедавна працював начальником Воловецького райвідділу МВС.

липня 1, 2010БУДНІ, Доля

Ця історія трапилася в одному із сіл Воловеччини в наші дні.  Лише змінено з етичних міркувань імена персонажів та деякі несуттєві моменти. В чомусь вона трагічна й повчальна, як і доля людини, котра прийшла в цей білий світ любити й сподіватися на щастя земне та потойбічне…
Так уже доля розпорядилася: на старість літ Лоцій та Олена залишилися без дітей. Син в Москві,на заробітках голову поклав, а донька виїхала на заробітки в оту країну, що на чобота схожа, де й пропала.
Отож, доживати віку Лоцію, теслі від Бога, та колишній учительці Олені довелося самотужки. Пенсія в обох невеличка, зате державна. Та й здоров’ям Всевишній не обділив. У свої 70 з гаком іще город обробляють, сяку-таку худобину та птицю тримають..
Їхня сільська хата на дві душі — не хата, а стадіон, як казав сам Лоцій. Є де розігнатися, була б лише причина. Втім, нагода для сімейного застілля знайшлася. Лоцій змайстрував собі… домовину.
— Хтозна, чи захочуть чужі люди, коли помру, її збивати, — сказав Олені, коли та зайшла в його куценьку майстерню й побачила «виріб». — Покладу на горище, нехай лежить. Вона їсти не проситиме. Та й нині такі часи, що за суху дошку треба добрий гріш викинути. Оце був у Воловці сусід Карпо. По вінок на могилу своїй Марці їздив, царство їй небесне. То заходив ото в спеціальний магазин. Там домовинами торгують. Казав, за одну просять більше як п”ятсот гривень. А це ж гроші! У мене ж дошки валялись. Ось і пішли в діло. Не домовина вийшла, а царське пристановище!
Лоцій погладив мозолястою долонею боковину віка й повів далі:
— Ми з тобою, Олено, прожили вік у біді, але не в сварці,в сякій-такій злагоді. Я на тебе ніколи руки не підняв. Бо ти в мене — хороша! Й не гнівайся цього разу, не сприймай мою затію як щось безглузде. Помирати рано чи пізно доведеться. Я буду першим на той світ вирушати, оскільки старший від тебе на цілих чотири роки. А коли так, то маєш мене поховати. Й домовина готова тобі клопотів зменшить. Ти ж її сама не змайструєш…
Лоцій задумався на хвилину. Потім витер мокрий і обтирсений лоб рукавом сорочки:
— Не дай, Боже, з тобою раніше захоче Всевишній зустрітися…. Хоча… Хоча такого не станеться. Тобі, Лєночко, ще мої літа треба догнати…
Олена ширше розчинила двері майстерні. Літнє,яскраве сонце вмить хлюпнуло в хатню прибудову щедру пригорщу вечірнього світла. Лоцій примружив очі, присів на ослінчик і, ніби вибачаючись перед самим собою, промовив:
— Ну, досить теревені розводити. Йди, жінко, та готуй вечерю. Я ось іще дещо підправлю й прийду до хати.
Олена зібралася було рушати з майстерні. Та чомусь уперше в житті на неї нахлинула образа. Як це так: Лоцій її хоче залишити на цьому світі? Вона повернулася до чоловіка очима:
— Чи ти з глузду з’їхав? Хто наперед собі домовину теше? Накличеш собі на голову біду. А чи тобі вже смерть привиділася? Якщо помремо, то разом. Облиш усе та нікому не розповідай, бо засміють або дурним зроблять…
Оте «дурним» і підкинуло трісок у полум’я. Лоцій схопився з ослінчика, мов ошпарений. Його обличчя стало схожим на спілий помідор.
— Іди геть! — закричав на Олену, мов на пустотливу дитину. — Іди та своїми справами займайся! Мене й без тебе нудить…
Олена важко зітхнула й пішла до хати. А старий заходився витягати домовину на горище. Обв’язав її мотузками й таки витягнув. Перепочив біля неї й буркнув раптово собі під ніс:
— Коли ти, жінко, така, то я й тутечки заночую…
Буркнув і, намостивши сіна в домовину, влігся в неї. «Ге, зручно буде до цвинтаря їхати», — подумки посміхнувся й… задрімав.
Олена тим часом приготувала вечерю й пішла в майстерню кликати чоловіка. Але майстерня була на замку. Обійшла обійстя, навіть у дровітню заглянула. Проте чоловіка ніде не знайшла. Злякалася не на жарт. Аж раптом угледіла приставлену до хати драбину. «Мабуть, корівоньці по сіно поліз», — подумала Олена. Й собі почала підніматися на горище по щаблях.
Вилізла. Крізь відчинені двері відразу вирізнила в сутінках … домовину. Придивилася пильніше… Боженьку… Лоцій лежить у ній, схрестивши на грудях натруджені руки. Ніби блискавка, вдарив біль у самісіньке серце. Світ захитався перед очима — й Олена полетіла з драбини долу…
Лоцій спросоння почув Оленин зойк, схопився з домовини, зліз із горища, і присів біля… мертвої дружини.
…Ховали Олену в Лоцієвій домовині. А наступного ранку вдівець майстрував іще одну труну. Тепер він знав, що вона буде тільки його…

червня 20, 2010БУДНІ

Cімейний рай: дача Медведчука чи база “Динамо” – 2

Четвер, 29 січня 2004, 17:22 _ Поступ Версія для друку Коментарі 0 Мабуть, усі пам’ятають, які пристрасті збурила інформація про те, що для родини голови Адміністрації президента Віктора Медведчука нібито будують дачу на Закарпатті біля села Жденієво.

Таку інформацію, нагадаємо, розповсюдив у грудні минулого року народний депутат-“нашоукраїнець” Микола Томенко. Його заява мала широкий резонанс, тож не дивно, що слова нардепа поширили практично всі опозиційні видання України. Як заявив сам Томенко, про “дачу” він дізнався, перебуваючи на Закарпатті з відрядженням.

Однак одразу ж після заяви Томенка губернатор Закарпаття Різак повідомив, що біля Жденієва справді йде будівництво, однак воно ведеться за кошт футбольного клубу “Динамо”, який хоче мати спортивно-оздоровчий комплекс для своїх потреб. Різак зазначив, що для будівництва “Динамо” оформило всі документи і уклало всі контракти.

Якби там не було, ця тема притягує до себе увагу загалу. Саме тому, коли до редакції “Поступу” звернувся чоловік, який був на будівництві біля Жденієва, і сказав, що знає про його деталі і може навіть продемонструвати світлини, ми вирішили, що така розповідь буде цікавою нашим читачам. Наш співрозмовник погодився на публікацію наданих ним матеріалів за умови анонімності.

Початок будівництва припав приблизно на квітень-травень минулого року. Тоді фірма “Гарант”, яка спочатку була основним виконавцем робіт, почала здійснювати земляні роботи і класти фундаменти. Вона заклала підвал і всі бетонні роботи. Далі, 12-14 серпня прибула перша партія працівників фірми “Світанок”, а 27 серпня – друга партія. Світанківці почали робити конструкції, заливати бетон і класти арматуру. Взагалі, дерев’яний каркас будинку, перший і другий поверхи зводили працівники “Cвітанку”.

Пізніше до будівництва залучили інші фірми. Так, вентиляцію робила київська фірма “Філін”. Сантехніку забезпечувала львівська фірма “Теплоком”, а басейни зробила фірма з Броварів. Гранітну плитку клала якась польська фірма, а покриття з гонти – також польська фірма “Інтербал”. Всі світильники, як і ліфти, також робили поляки. Зв’язок – київської фірми “Телеарм”. Меблі і паркет – фірм із Києва “Чумак” і “Якін”.

Гуцульську хатинку на території маєтку, або, як її називають, “Гуцул”, будувала польська фірма “Мустол” чи то “Мустов”. Потім на території маєтку почали насаджувати ялинки. Їх десь викопували, ялинки заввишки з людський ріст, а потім возили нагору підводами і садили.

Крім гуцульського будиночка, зробили ще багато чого. Так, вздовж дороги до маєтку від села встановили лампи денного світла. Від прохідної через кожні 15 метрів поставили ковані світильники.

Неподалік від бази, коло шашличної, є озеро. В це озеро запустили форель, а всю територію навколо освітили ліхтарями. Зробили справжнє лампове освітлення. Але і це ще не все. Навесні озеро повинні спустити. На його дні встановлять ліхтарі і заповнять водою знову.

Біля озера, неподалік від тієї шашличної, є річка. Її береги укріпили і через неї перекинули підвісний міст до майданчика, який буде чи то місцем для танців, чи то оглядовим. За самим будинком встановили будку мобільного зв’язку “Київстар”.

Ще в маєтку зробили вертолітну площадку. Її обладнали сигнальними вогнями, апаратурою прийому і посадки гелікоптера.

Що будували халявно, так це дороги. Гарячий асфальт клали просто на сніг і розрівнювали катком.

Будматеріали використовували з розмахом. Одного лише цементу використали 1000 тонн, а скільки тонн арматури, піску і щебеню пішло – взагалі невідомо. Солярки на будівельну техніку і на опалення пішло приблизно 70-80 тис. тонн, не кажучи про заправку паливом інших машин. Адже техніки на будівництві працювало багато. Зі Словаччини були два екскаватори “Татра” і два самоскиди “КамАЗ”, самоскид “КрАЗ”, “Зіл-130”. Кранів було 6-7, зокрема крани “Фаун”, “Білорус”, “КрАЗ” та інші. Два екскаватори “Атеки”, три великі бульдозери. Екскаватори “Юмз”, “МТЗ-80”. Дорогу і ліс прочищали технікою із Сваляви з Воловецького району.

Та що там машини! Для будинку використовували мармурову плитку, 1 кв. м якої коштує 185 євро. Крім того, використали плитку зеленуватого відтінку, ціна якої становила понад 300 євро за квадратний метр. Її робили під Києвом з плиткового каменю, завезеного з Афганістану.

Роботи з вентиляції і апаратура потягли на 1,5 млн. доларів, які отримала фірма “Філін”.

Для будинку закупили джакузі з пультом керування. Всі вони зроблені за спецзамовленням і доставлені з Києва.

Для будинку на замовлення закупили унікальну люстру, яка зараз встановлена у найбільшій кімнаті. Ця кована з заліза італійська люстра ручної роботи має вагу десь 320-330 кг. Збоку вона вся аж виблискує. Зроблена на замовлення і є єдиною в Європі.

Крім цієї люстри, в будинку є інші, по 1000, 100 і 80 євро. Цих люстр і світильників у маєток привезли три фури. Це все добро до того, як його доправили в будинок, зберігали в Ужгороді на базі СБУ на вулиці Промисловій, 3, як і все інше обладнання маєтку.

Меблі також якісні. Їх привезли чотири фури з дніпропетровськими номерами.

Контролював усе будівництво від “Львівської залізниці” головний інженер Кисельов, а головним інженером будівництва був Теодор Гулій.

Охорона

Охорона будівництва спершу була ніяка. На початку будову охороняли самі робітники. Потім вже з’явилось повно міліції з Мукачевого і Ужгорода: позавідомча охорона Державної служби охорони, але їх можна назвати алкашами.

От як вкрали на будові 3 кв. м плитки, то почали приганяти офіцерів міліції, яких стали перевіряти вдень і вночі. Тепер чергували по двоє міліціонерів з позавідомчої охорони і один офіцер-міліціонер. Так вони чергували по 3-4 дні нарядами. А вже з 15 грудня на будові почали чергувати по три міліціонери з офіцером-міліціонером. Тоді ж міліцією з Ужгорода було укладено договір про охорону маєтку на 10 років. Вони чергували тільки на вході. Хоча навіть це не допомогло. Під час будівництва в Медведчука вкрали “КамАЗ” справжньої колотої бруківки. І та ж міліція охороняла цю крадіжку.

От охорона всередині – це серйозніше. Тут есбеушники. Вперше вони з’явились на будові, коли встановлювали спеціальне обладнання. Тоді працівники СБУ з Києва встановили відеокамери і здійснювали контроль. Охорона ходила, вдягнута, як робітники, з жетонами СБУ. Вона відбирала фотоапарати і відеокамери як у робітників, так і в журналістів, які намагалися сфотографувати маєток, засвічувала плівки.

Вся охорона озброєна і розмовляє російською.

Огорожа оснащена датчиками тепла, які відчувають температуру людей на відстані 5-10 метрів. На в’їзді в маєток – ковані ворота з автоматичним відкриттям, які контролюються пультом керування.

Будівельники

Будівельників було багато. З одного лише “Світанку” приблизно 150 осіб, з “Гаранта” людей з 50, а з “Телеарму” – п’ятеро. З “Філіна” було приблизно 15 осіб. Про інших годі й казати.

Хтось із простих будівельників жив у школі, хтось в лісництві, а хтось – по хатах в людей. Жили в жахливих умовах – ні помитись, ні попрати, як бомжі. В селі була лише одна баня – на базі відпочинку “Форель”. Але вже в грудні керівник бази заборонив нею користуватись. Працівників возили на будову “Ікарусами”, ЛАЗами, а також автосанями, автомобілями-кунгами. Платили за роботу до 1000 грн. До того ж, робітникам платили окремо, а керівникам – окремо. Робота була без вихідних і свят. Не хочеш робити – додому із кількома гривнями.

Керівникам готували їжу окремо, на відміну від простих робітників. Жили вони також окремо – в готелі “Підполоззя” разом із поляками. Нижче начальство, що було між робітниками, було нормальним.

Найбільш агресивним був Теодор Гулій, який постійно на всіх кричав.

Під кінець будівництва з фірми “Світанок” понаганяли керівників. Часто вони нічого не знали, навіть креслень, і ставили “тупі” запитання, з одним завданням – придертись, щоб не дати робітникам зарплати.

Життя-буття селян

Коли починали будівництво, то людям в селі казали, що буде газ. Його провели, але не всім – до амбулаторії, до школи, до житлового п’ятиповерхового будинку і до будинків ветеранів залізниці. Решті ж сказали, щоб платили по 3 тис. грн. за підведення газу. Те саме сказали і про телефон. Відшкодовувати кошти за городи, забрані під будову, ніхто не хотів. Навіть більше – в селі перерили дорогу, і то так, що на подвір’я не ввійдеш. Ті ж місцеві, що працювали на фірму “Світанок”, отримували в день по 30 грн.

Мати інваліда, що не встає близько 20 років, Максименко Емма Олексіївна звернулась за допомогою, бо в неї стара хата, але ніхто навіть не звернув уваги.

Єдине, що зробили – організували концерт і футбольний матч для селян. Однак землі під маєток забрали в селян без компенсації.

Лісничий Жденіївського лісництва виділив для маєтку ділянку 40 гектарів, хоча спершу говорили про 3-4 гектари, а потім про 10. Весь цей ліс обгородили.

Хатинка зсередини

Хатинка двоповерхова, якщо не брати до уваги підвальний поверх. В ній тринадцять кімнат, 65-70 різних телефонів, зокрема внутрішні та урядові, і сім джакузі. А ще два ліфти – один вантажний, а другий для прислуги. В усіх кімнатах проведено телевізійний кабель, в кожній з них є телевізор. Туалетів чотири у підвалі і чотири на першому поверсі. Разом з ними є ванни і умивальники.

У підвальному приміщенні є кімната садівника, кімната відпочинку для прислуги, масажний кабінет, ліфт, пральня, кухня, бойлерна і щитові. Там же є два гаражі, дві кімнати для спецохорони, де знаходиться пульт управління відеокамерами, і вентиляційна кімната, в якій є вентиляційне обладнання. Там же є й обладнання для очищення води. Туалети в підвалі є для кожної служби, і то великі. Правда, є і один маленький та вузенький туалет.

В бойлерній стоять котли для опалення “Вісманн”. Від відімкнень світла захищає дизель-генератор “Катерпілер” з комп’ютерним керуванням на 240-280 кВт. Кімната відпочинку для прислуги і ванна з туалетом обладнані за євростандартами.

На першому поверсі є бібліотека і читальня. У великій залі – домашній кінотеатр 2 на 2 метри. В басейні – чотири кабельні виходи для телевізора.

На другому поверсі містяться спальні. Є по дві кімнати відпочинку (спальні) з одного боку коридору та з іншого. І в дитячих кімнатах, і в кімнатах для дорослих є джакузі.

Весь будинок між вікнами та проміж дахом та вікнами обведений шлангами, які світяться. Так само шлангами освітлена шашлична в кінці будинку.

Підлога біля входу в будинок утеплюється пластмасовими спіральними трубками, що лежать під плиткою. Якось так і навколо басейна. Трубки коло басейна лежать в бетоні.

Оксана Марченко

Дружина Віктора Медведчука Оксана Марченко вперше прибула на будівництво у вересні. З того часу вона бувала на будові по два рази на тиждень. Лазила драбинами, показувала, що, де і як має бути. Вона ж дивилась, як заливали фундамент. Обходила будинок, шашличну і оглядовий майданчик. Її всі боялись, як вогню. Завжди, коли вона приїжджала, в лісі смажили шашлики.

На будову вона приїжджала на “Мерседесі” сірого кольору з державним номером 076. Часто з нею був голова Львівської ДПА Сергій Медведчук. Він завжди прибував з Різаком і ще з кимось. Губернатор Різак приїжджав за Марченко на джипі. А одного разу прибув на будову на вертольоті. Потім приїжджав у машині з тим самим номером 076.

Коли перед Новим роком Медведчук запитав у дружини, “чи будемо святкувати Новий рік тут”, то вона відповіла, що не хоче у Новорічну ніч дихати лаками. Як казали, Марченко сказала чоловіку, що маєток – це не дача, це “хатинка”, “хижа на курячих лапках”. Хоча вартість її втричі перевищує вартість президентської резиденції в Гуті. Вона складає орієнтовно 200-300 мільйонів гривень з усіма роботами.

Хатинка №2

Як стверджують джерела “Поступу”, ще одна хатинка, пов’язана з ФК “Динамо”, будується в Людовиківці на Франківщині. Маршрут: шосе Долина – Вигода – Шевченкове – закарпатська траса – Людвиківка. Людовиківка – перше село на цій дорозі. Будівництво – зліва від дороги, в лісі на місці колишньої бази. Цю дачу будує Калуський нафтохімічний концерн. Робітників возять з Долини автобусами. Поблизу цієї “хатинки” нібито бачили Пінчука.

червня 20, 2010БУДНІ, Випадки, Доля

а я всё пью

а я всё пью

Дивлячись на цю маленьку, худеньку жіночку, на її чорні запалі очі, відчуваєш, як вістря жалю коле серце. Та в народі кажуть, що ті, хто не жаліє своїх дітей, не заслуговує на співчуття.
Вона дружина і мати. Дружина і мати, яка відмовилась бути берегинею дому і добровільно віддала всю себе «зеленому змію». В занедбаній оселі чекають на маму троє малих дітей. Хлопчик і дівчинка ходять у садочок, а старшому сину сім років. Любов до випивки повністю витіснила з серця материнські почуття. Вона загубила їх, як підкову на крутих поворотах. Горе-мати не дуже переймається тим, чи вдягнута і нагодована дітвора. Галину Н. із Воловця  більше турбує, де випити. Проте грошей, щоб купити горілки, не мала, тому шукала нагоди, щоб в когось щось поцупити, а згодом виміняти на самогон.
На початку  року вона завітала до сусідів. Пригледіла, що  хата не замкнена. Певно, господиня відлучилася на грядки, а дверей не зачинила. Галя цим радо скористалася. Вона зайшла до помешкання сусідки. Нишпорячи по закутках, знайшла заощадження господині. 220 гривень поклала в свою кишеню. У холодильнику побачила качку і її забрала. Ще познімала алюмінієві кришки з каструль і прожогом вискочила надвір.
Працівники міліції швидко спіймали неждану візитерку. Так горілка завела її на криву стежку. У листопаді відбувся суд. Жінку за крадіжку засудили до 4 років позбавлення волі, але вона була звільнена від відбуття покарання з умовою, якщо протягом одного року не вчинить нового злочину.
Напутні слова, щоб одумалася, не доходили — це як об стіну горохом. І вже в січні 2005 року знову скоїла крадіжку.
Того дня до Галини прийшла односельчанка і давня приятелька Валентина. Рада чи ні вона була гості, але з’явився добрий привід, щоб перехилити одну-дві чарчини.
— Давай, жінко, став щось на стіл! — радіючи нагоді випити, командував чоловік.
Миттю знайшлася сяка-така закуска і «пузирьок». Так само миттєво бутилочка й спорожніла. Поки Валентина балакала з чоловіком, господиня десь зникла. Були у неї на те свої причини. Знаючи, що розмова затягнеться надовго,  пішла до Валентини додому. Хата була зачинена- вирвала скобель і зайшла всередину. Шукати щось цінне не мала часу, тому брала все, що потрапляло під руку.
Поласилась на металевий казан та резинові калоші. Вийшовши, на вулиці побачила металеву драбину, закинула її на плечі і понесла до свого односельчанина. За драбину і казанка він заплатив 10 гривень, стільки ж «вторгувала» за нові калоші, які продала знайомій. Задоволена проведеною операцією, прийшла на власне подвір’я.
— Де ти була? — зустріла її питанням Валентина.
— А до подруги забігала…
Жінки ще кілька хвилин погомоніли і розійшлися. Побачивши вдома, що її пограбовано, Валентина одразу запідозрила недавню колегу по чарці.
Жага до спиртного вдруге привела молоду жінку на лаву підсудних. Суд знову лояльно поставився до долі багатодітної матері. Зважаючи на те, що матеріальні збитки (105 гривень) повністю відшкодувала і, здавалося б, щиро розкаялась, її знайома забрала позовну заяву. Злодійку відпустили. Але, як виявилось згодом, щирого каяття у неї було, як кіт наплакав. Тому, що незабаром знову скоїла крадіжку.
… Випити хотілось, а грошей, як завжди, не було. Вирішила піти до оселі місцевого підприємця, щоб дещо поцупити. Вона вже неодноразово заходила до Василя С., коли отримувала гроші на дітей, за продуктами, тому добре знала, де зберігається товар та денна виручка. Але у гараж неможливо було проникнути: двері завжди замкнені, а у маленьке віконечко жінка пролізти не могла. Тоді вона вирішила взяти з собою семирічного сина. Хлопчик вліз через кватирку у гараж, забрав майже 250 гривень і віддав матері. Проте вона не встигла їх використати за призначенням.
Проти жінки, якій горілка давно замінила власних дітей, знову порушена кримінальна справа. На цей раз на судовому засіданні будуть згадані всі попередні злочини, їй «світить» понад 5 років позбавлення волі. Відбуваючи покарання у в’язниці, Галину примусово лікуватимуть від алкоголізму (за свідченням судово-наркологічної експертизи  вона страждає хронічним алкоголізмом другого ступеня). Кажуть, дітей будуть доглядати свекор та свекруха.
Жінка сама поламала власне життя і долі своїх дітей, обравши горілку. Шкода, що тридцятиріччя вона зустрічатиме за гратами.

червня 18, 2010БУДНІ, Влада і політика., Звернення, Скандали

Червень 17, 2010Політика і влада., Загальне

Начальнику 

          управління

     

         Ільницькому

   Петру Михайловичу

    Звернення.
Хочеться надіятись,що з приходом до влади Президента  Віктора Януковича зміниться  відношення  владних службовців до виконання  своїх безпосередніх обов”язків. Зокрема працівників Державної виконавчої служби Воловецького управління юстиція в Закарпатській області. Якось незрозуміло,як сталося,що Закарпатська виконавча служба на одному з перших місць по показниках роботи, мабуть підтасовуються звіти, або в інших областях ситуація ще гірша, ніж у нас у Воловці.Інакше, як може бути, якщо Постанова ВП №1324155 про відкриття виконавчого провадження від 10.06.09р. лежить без руху до сих пір, тобто рівно рік. Моє письмове звернення вх.№1 від.14.04.010р. щодо бездіяльності відділу Державної виконавчої служби Воловецького районного відділення юстиції залишилось без відповіді. На неодноразові усні звернення, держвиконавці відбуваються надуманими відмовками та пустими обіцянками /завтра,післязавтра/

Савчин О.М.

с.м.т.Воловець.
вул.Фабрична 9/39.

червня 16, 2010БУДНІ, Загальне., Новини

 Так у нас не роблять,знаків не ставлять і дорогу не перекривають.

http://cherkassy.co.ua/_nw/11/90779306.jpgНевідомо, чи то якась нова технологія,чи халатне відношення шляховиків до проведення ремонту дорожнього полотна. Але так вже повелося,що з самого початку від незалежності нашої держави, у Воловці, одному з двох асфальтованих шляхів /центральному/, ямкові ремонти проводяться  традиційно в рясні дощі. І от в цьому році повезло. Дали асфальт в   погожу днину. Асфальт то дали, а от підготовку до його укладки проводили по новому по “воловецьки”.Чому по “воловецьки ?”Бо взагалі,при ремонті, одна половина вулиці обов”язково перекривається для проведення необхідних  робіт.В нас же, в селищі, така необхідність шляховикам мабуть ні до чого. Не встановлюючи ніяких попереджувальних знаків,шляховики роздовбують ще більші ями, лопатами вибирають видовбане  і незалежно чи є вода в цих ямах, чи ні-з компресора  дують в них стисненим повітрям, мабуть від пилюки чистять, щоб асфальт добре взявся. А так-як рух не перекрито,то машини совзають по “очищених” ямах. Видовбано, почищено, декілька разів “перекурено”, а асфальту  так і нема. Розпочинається дощ. Пора укладати асфальт, от і Краз з асфальтом підоспів. Величезними грязними колесами заїзжає на підготовлене полотно і висипає асфальт посеред дороги. “Помаранчеві”робітники лопатами-асфальтоукладчиками  розсовують по ямах асфальт, деревяним скребком порівняли.  Декілька разів проїхав каток. Все, готово. Через півроку повернуться знову з таким же ямковим ремонтом.

червня 15, 2010БУДНІ, Загальне.

Божа благодать у Воловці.

i_3.jpgДух Божої благодаті витав над
Свято-Вознесенською церквою під час Зелених Свят/ на Трійцю/ у Воловці.
Православна громада майже після півтора річного ремонту, чекала
освячення нових розписів храму, нової престольної позолоченої
ризи,внутрішньої і зовнішньої реставраціїї храму. Не так давно затісна
для громади церква, збільшилась просторово не лише за рахунок
єргономічного переплануваня а й заміною лавиць на менші за конструкцією.
Раціональної реставрації зазнали хори,облаштовано дяківський крилос.
І що саме -над витонченим інтер»єром возносяться лики святих із
біблійних образів, з реперодукцій чудотоворних ікон.Ошатна
церква,оновлення якої тривало за рахунок і стараннями громади,з нагоди
зелених свят прикрасилися ще й гілочками липи.
Урочистою була зустріч преосвященого владики,єпископа Мукачівського й
Ужгородсь- кого Феодора,який прибув у супроводі почту.Тісним людським
коридором , доріжкою з квітів,прямував владика до спеціального
підвищення в центрі церковної зали, щоб звідти здійснити канонічний
обряд облечення. Настоятель Воловецького храму отець Роман подає митру й
інші атрибути владичого сану,й сановник у лункій тиші читає
богонатхнені молитви на освячення нового церковного розпису й
позолоченої ризи,всієї оновленої церкви,просячи в Бога-Отця благословити
і освятити все і вся й подати благодать храмй і
його прихожанам.І під задоволений і втішний гул учасників торжества
щедро скроплює оновлений храм.Після величної божественної Літургії,яку
владика провів спільно з прибулими з ним священнослужителями, та з
духовними отцями православних громад Воловеччини.
Високий сановник відзначив старання церковної громади у
прикрашенні храму Божого,що є малесенькою часточкою Неба і Царства
Божого,домом Божим на землі. Закцентував увагу присутніх на довершеному
зовнішньому і внутрішньому опорядженні храму,усталеному порядку та
чистоту,воздав хвалу таланту іконописця Миколи Васильовича
Мацура,подяку –старанності пастви,яку цілеспрямовано веде Божими
стежками добрий пастор-Роман Глюдзик.Дякуючи душпастирям і всім вірникам
за Святий світлий день у серці Верховини,владика Феодор відзначив
усіх,хто постарався в оновленні храму.За ревну службу Церкві Христовій
настоятелю храму,протоієрею доброму пастору вручено високі
нагороди:Хрест з прикрасами і грамоту митрополита Київського і всієї
України Володимира.Такі ж грамоти і медалі рівноапостольного Святого
князя Володимира удостоїлися голова церковної ради та
художник-іконописець.
Отець Роман наприкінці Божественної Літургії щиро подякував
преосвященному владиці Феодору за піклування про духовний розвиток
православних приходів Воловеччини,за окрасу своєю присутністю,за глибину
молитов і проповіді велелюдного і величного торжества
Свято-Вознесенського храму.

червня 15, 2010БУДНІ, Відносини, Влада і політика., Загальне, Люди, Новини
Представлено керівника Воловеччини
15.06.10
Представлено керівника Воловеччини


/06.05.2010/18:50/


6 травня, голова облдержадміністрації Олександр Ледида представив
новопризначеного очільника Воловецького району. Згідно з розпорядженням
Президента України від 30 квітня 2010 року головою Воловецької
райдержадміністрації став Василь Ковбаско.

Новопризначений керівник Воловеччини вже має досвід роботи на керівних
посадах. Свого часу Василь Ковбаско очолював Свалявську та Воловецьку
районні державні адміністрації. Сьогодні головним своїм завданням він
бачить відродження гірського краю:

– Потрібно зробити все для покращення життя краян. Найпершим завданням є
налагодження інфраструктури, розвиток туризму, відтак – створення нових
робочих місць та нові можливості для бізнесу.

Представляючи нового очільника району, Олександр Ледида наголосив:

– Воловеччина – ідеальний район для розвитку туризму. Чисте повітря,
дивовижна природа та працьовиті люди здавна прославляють цей гірський
край. Тому першочерговим завданням влади є створення гідних умов для
малого та середнього бізнесу, на плечі яких і ляже основний тягар з
відновлення інвестиційної привабливості Воловеччини.

Довідка

Ковбаско Василь Васильович Народився 25 вересня 1957 року на Іршавщині. У
1989 році закінчує УжДУ та отримує кваліфікацію “філолог”. 1998 –
Василь Ковбаско здобуває другу вищу освіту за фахом “юрист”. Трудову
діяльність розпочинає у 1977 році з посади вихователя Мукачівського
професійно-технічного училища. 1979-1983 рр. – працює майстром
виробничого навчання, в т.ч. по 1987 рік – секретар комітету комсомолу
Мукачівського професійно-технічного училища №1. З 1987 по 1991 рік
Василь Ковбаско займає посаду заступника директора Мукачівського
професійно-технічного училища №31. Наступний рік працює завідувачем
відділу народної освіти Мукачівського райвиконкому. З 1992 по 1999 роки
обіймає посаду директора Мукачівського професійно-технічного училища
№31. У 1999 році стає начальником Мукачівського управління юстиції в
Закарпатській області. 1999 – 2000 рр. – голова Воловецької
райдержадміністрації, 2000 – 2001 – голова Свалявської
райдержадміністрації. Наступні три роки обіймає посаду директора
Мукачівського професійно-технічного училища №31, реорганізованого в
Мукачівський професійний аграрний ліцей. 2005 – 2006 р. – Василь
Ковбаско завідувач адміністративно-господарського управління
Закарпатського інституту ім.А.Волошина Міжрегіональної академії
управління персоналом. Наступний рік обіймає посаду директора
Мукачівського виробничо-комерційного комбінату Закарпатської
облспоживспілки. З 2006 року працює директором професійно-технічного
закладу “Мукачівський професійний аграрний ліцей ім.М.Данканича”.

Має почесне звання “Заслужений працівник народної освіти України”, орден
“За заслуги” III ступеня. …

Комментариев: 0
Подробнее >>

Чому Ковбаско досі не при справах
15.06.10

Ледида розкрив таємницю, чому Ковбаско досі не при справах

Затримка з призначенням нового голови Воловецької РДА пов’язане з кадровими перестановками у виконавчій вертикалі Закарпаття.

Ледида  розкрив таємницю, чому Ковбаско досі не при справах

Про це заявив сьогодні на прес-конференції в Ужгороді голова Закарпатської ОДА Олександр Ледида.

«Попередньо на посаду голови Воловецької РДА планувалася інша кандидатура, але через кадрові перестановки на цю посаду подано кандидатуру В.Ковбаска. Цим пояснюється затримка», – зазначив губернатор.

За словами О.Ледиди, станом на сьогодні Василь Ковбаско успішно пройшов співбесіду в Кабміні та Адміністрації Президента, і найближчим часом буде призначений головою Воловецької РДА.

Чутки про те, що депутати районної ради звернулися зі зверненням-протестом до Президента проти такого призначення, керівник краю зауважив: «Якщо вони (депутати Воловецької райради – ред.) пропонують підтримати людину, яка жодного дня не працювала у виконавчій владі, то я на таку людину подання не дам. Проведено відповідне соціологічне дослідження, згідно результатів якого кандидатура В.Ковбаска знаходить підтримку серед населення району».

Комментариев: 0
Подробнее >>

Освятив фару у Волівці
15.06.10

Владика Мілан освятив фару у Волівці (ФОТО)

6 лютого, у день преподобної Ксенії Римлянки, відбулася довгоочікувана подія у селищі Воловець – освячення нової фари.

а старим звичаєм владику Мілана привітали діточки короваєм та квітами, а також його привітав протоієрей Василь Гуйван, декан Воловецького деканату. Перед Архієрейською Службою Божою, яку разом з владикою співслужили шість священиків та два диякони, владика Мілан уділив піддияконат семінаристам 5 та 6-го курсу УжБА.

Після закінчення Літургії було відправлено панахиду за всіх померлих. Потім під спів колядок (тут їх співають аж до Стрітення) процесія перейшла з церкви до нової фари, котру освятив владика.

Комментариев: 0
Подробнее >>

Самогоне, самогоне, хто ж тебе тепер не гонить?’
15.06.10
Самогоне, самогоне, хто ж тебе тепер не гонить?’

САМОГОНЕ, ХТО Ж ТЕБЕ ТЕПЕР НЕ ГОНИТЬ?’

Спивається і деградує гірське українське село.
Без будь яких сексотів, які глибоко законспіровані в першому ліпшому селі легко можна виявити тих хто  жене на “продаж”.
Інформатори, жінки п”яниць, прокласифікують наявну в селі групу
самогонників (список далеко не повний) на види. Зокрема, є спеціалісти, в
яких виробництво одурманюючого напою поставлено мало не на конвеєр і
цілодобово спраглий люд частують за гривні. Як відомо, для цього
промислу ліцензія не вимагається. Є кмітливі фахівці, які працюють на
бартерних умовах, тобто, якщо приніс споживач щось у мішку чи кошику —
отримуй преміальні сто грамів. У селі також визначались заможніші
господарі, які мають техніку, добрива, а також сулії з самогонкою. У той
же час виник “пролетаріат”, котрого за якусь гривню і все ж ті
преміальні можна дешево найняти. Нібито ось таке гасло на озброєнні в
деяких дрібних новітніх українців: “На наш вік рабів вистачить”.
Очевидно, мається на увазі, що потік самогонки як основного стимулу до
праці не обміліє.
В любому селі в зустрінеш флегматичного чоловіка, що ще
до обіду дивиться в землю посоловілими очима і котрий так оцінить
ситуацію: у селі всі гонять і п’ють самогон, бо щодня є якісь празники,
професійні свята, іменини і просто зустрічі в колі друзів. Слова
компетентної людини знайшли своє побічне підтвердження в сільському
магазині. Продавець запевнила, що, буває, не продає за день жодної
пляшки горілки чи вина. А від чого ж люди хмеліють? На жаль, для загалу
“чорнило”, яке колись продавали за рубель, зникло разом з радянською
владою. З магазину “казьонку” чи вино беруть на якусь оказію, щоб
урізноманітнити святковий стіл. Це начебто екзотика. Натуральний продукт  поза конкуренцією.
Пиятика і злодійство ходять в обнімку, як коханці. Давно минули ті часи, коли в
селах не замикали домівок, а двері “перехрещували” палицею. Раніше не
крали — “брали” своє майно у колгоспі — і в цьому й сорому не вбачали.
Оскільки соціалістичні набутки, вважай, скінчилися, а хватка залишилася,
то дійшли руки і до хазяйського, бо випити хочеться.т Коли в середині “смалить”, то підеш на
будь-які, навіть підступні і огидні вчинки.
Такого в селі раніше не було: досить  добро перенести від хати до хати, щоб отримати від сусіда заповітну
пляшку. Не допомагають толерантні вмовляння сільського голови: “Розумію, якщо пенсіонеру треба вигнати самогонки на свято, урочистість. Але ж не торгуйте, невже запоможетеся тією гривнею?”. Скільки каліцтва через
горілку, скільки людей пішло з життя — бідкаються в селі. Треба “гайки”
прикрутити, розпустилися — звертаються хтозна до кого. Чекають доброго
“царя”, який наведе порядок.

Комментариев: 0
Подробнее >>

Перші наглядні кроки.
15.06.10
Перші наглядні кроки.

15.06.10 17:24 в Ми з Воловеччини. | влада

Пройшов рівно місяць після призначення Головою Воловецької РДА п.Ковбаска В.В. Нарешті цетральна селищна
вулиця Карпатська позбавляється ям /в народі її називали-японська вулиця самаяма/.Минула влада планувала
багато,а результатів щось  замітно не було.То асфальту не давали то хотіння не було.Минулий імідж і авторитет
жорсткої руки своє діло робить на пользу громаді.

Комментариев: 0
Подробнее >>

Голова Воловецької райради Култан В.
15.06.10
Голова Воловецької райради Култан В.

20.04.10 12:31 | важно

Сьогодні 20 квітня 2010 р. на позачерговій сесії районної ради Головою обрано Култана В., який вже був в керівництві
ради. У 2004 р.він був заступником Панькулича І.

Комментариев: 0
Подробнее >>

Час міжусобиць закінчився.
15.06.10
Час міжусобиць закінчився.

27.04.10 22:44 | подлость

Ми,кому за п’ятдесят,вже більше ніколи не побачимо дійсно вільної,суверенної держави-європейської України.
Століттями Українська спільнота ціною неоплатних жертв виборювала своє право на самостійне існування.Ось вже два
десятиліття Україна важко і болісно народжує свою демократичну державу для вільних громадян.
Якщо сьогоднішня влада не схаменеться то Україну чекає доля Молдови і Грузії,адже від Киргизії до Польщі йде
операція Кремля по”усмирєнію територій”.Сьогодні, як ніколи,політики, що опинились в опозиції повинні об”єднатись і тільки єдність їх і громадян,громадянсього суспільства поки що здатна вберегти нашу батьківщину від перетворення в
колонії з олігаргічними режимами.Бездіяльність і короткозорість політиків,підміна державної політики особистим
амбіціям вже відкрили шлях зраді національних інтересів слідуючими наступниками.
Час міжусобиць закінчився.Настав час дій, час збирати каміння.Ніхто і нікому не давав право купляти-продавати
незалежність нашої України.

Комментариев: 0
Подробнее >>

Перевірити персону Мирослава Щербея.
15.06.10
Москаль просить Азарова перевірити персону Мирослава Щербея.

19.04.10 19:25 | настоящее

Москаль просить Азарова перевірити персону Мирослава Щербея, призначеного начальником ГУ МНС на Закарпатті
/…

Комментариев: 0
Подробнее >>

Наслідки глобального потепління
15.06.10
Наслідки глобального потепління.

22.04.10 07:42 | погода

22-е квітня.Вчора любувалися цвітом на деревах, а сьогодні  раненько,за вікном наслідки глобального потепління-
падає тяжкий лапатий сніг- на градуснику  мінус два.Що ж то за потепління таке, якщо наприкінці квітня земля
вкривається снігом? Скільки років підряд повторяється таке неждане похолодання, а наші люди постійно наступають
на одні і ті ж граблі-садять городи на початку квітня, тільки-но зійде сніг, а потім досаджують, пересаджують,
перекопують.Можливо через те, що не мають чим зайнятись?

Комментариев: 0
Подробнее >>

Запрацював реконструйований щебеневий завод
15.06.10
Запрацював реконструйований щебеневий завод біля села Підполоззя

19.04.10 07:03 | продвижение сайта

Воловецький “Агрошляхбуд” готовий співпрацювати з
замовниками з-за кордону

Комментариев: 0
Подробнее >>

Живіть так,як вам хочеться.
15.06.10
Живіть так,як вам хочеться.У житті людей успішних, «щасливчиків», простежуються декілька
тенденцій.Порада головна. Ці люди вперто будують свій успіх, попри
«зовнішні обставини», власні помилки і труднощі. Як фермер вирощує свій
урожай, так і ці люди плекають свій успіх. Вони не скаржаться, не
скиглять, не кидають розпочате на півдорозі, не чекають, коли успіх
впаде на них з неба. Вони самі будують шлях до свого щастя.

Звідси і перша порада: плануйте свій успіх. Наполегливо працюють, хоча
збоку це може бути малопомітно. Просто праця щасливчиків дещо інша, ніж у
«звичайної, нормальної людини». Вони віддають перевагу незвичним,
неперевіреним шляхам. І саме ці шляхи дають результати, недосяжні для
звичайної людини.Ось і друга порада: шукайте нестандартні шляхи
вирішення проблем.«Щасливчикам» притаманна ще одна специфічна риса —
ставлення до помилок. Вони заздалегідь знають, що можуть помилитися, та
все ж ризикують. Помилившись, аналізують результат і на основі цього вже
роблять наступний крок. Те, що інші вважають трагедією і невдачею, ці
люди використовують як життєвий урок: вчаться чомусь корисному. Адже, як
відомо, за одного битого двох небитих дають!Ось і третя порада:
ставтесь до помилок як до досвіду, а не як до трагедії або провалу.
Аналізуйте свої помилки, не повторюйте їх. І завжди шукайте в них
користь. Вона там є!Рішучість — ось що ще відрізняє улюбленців фортуни.
Дія. Можна багато знати і навіть уміти, але поки не почнеш діяти, нічого
не відбудеться. Можна все життя «накопичувати знання» і чекати
«відповідного моменту». Тільки для абсолютної більшості населення такий
момент не настає! Звичайно, безрозсудність і спонтанні дії теж не
приносять результату. Тут можна порадити: використовуйте принц


© 2007-2015 В І Л -сайт для Воловецького району. | Працює на Wordpress наданий сервісом BLOG:NET.UA за підтрики Trip to Europe