грудня 19, 2010Влада і політика., Історія

Мешканці закарпатського міста на референдумі проголосували за його перейменування

31 жовтня жителі Берегово, що на Закарпатті, на місцевому референдумі висловилися за повернення йому угорської назви Берегсас. За даними керівника Карпатського центру полінгових досліджень, викладача Ужгородського національного університету Федора Шандора, ідею перейменування міста підтримали 4 688 мешканці, проти висловилися 4 358, ще 332 бюлетені визнано недійсними. Тобто прихильників зміни назви виявилося на 330 більше, аніж противників. Усього в референдумі взяло участь 47,76% виборців.

Історичний екскурс

Перемога в Угорщині правих сил, про яку чимало писалося в Україні, вже дається взнаки і на Закарпатті. За запровадженням подвійного мадярського громадянства для угорців за межами Угорщини слідують наступні кроки, тепер уже із закарпатського боку. Повернути місту угорську назву Берегсас вирішила на недавній сесії Берегівська міськрада, звернувшись із відповідним проханням до обласної ради та парламенту. Аби зрозуміти суть питання, треба зазирнути до історії. За час свого існування це місто, яке нині налічує 26 тисяч чоловік, мало чотири назви. У ранньому середньовіччі (XIII століття) його йменували спочатку Лампертгаза, далі – Лампертсас, із кінця XV століття – вже Берегсас, а з 1920 року – Берегово. Усі чотири назви є історичними, бо кожна з них має довгий період використання. Навіть останній назві «Берегово» невдовзі виповниться століття і застосовували її три різні держави, в яких опинялося містечко (Чехословацька Республіка, СРСР та Україна).                            Берегівський район – єдиний на Закарпатті, де угорці перебувають у більшості. 1991 року тут навіть провели референдум про створення автономного угорського округу. Ясна річ, ніхто такої ініціативи місцевої влади не схвалив. Результати референдуму (а точніше – опитування) залишилися на папері. Однак за 20 років багато що змінилося.  За переписом 2001 року, угорців у Берегові уперше стало менше від 50%. Причина очевидна – еміграція до Угорщини, де рівень життя значно вищий. Тож Берегово поступово змінює своє національне обличчя. Змінює, зауважимо, природнім чином, а не насильницьки. Тут у ревізіоністських політичних сил і виникає потреба зафіксувати угорський характер міста хоча б у його назві. Адже якщо назва Берегово має виразно слов’янський характер, то Берегсас – виразно неслов’янський. Боротьба точиться фактично за другу частину слова, адже перша у них спільна. «Берег» – саме так називався угорський комітат (по-теперішньому – область), центром якого було це містечко. Тож назва Берегово для слов’ян цілком логічна. До назви комітату Берег чехословацька влада додала присвійне закінчення (порівняймо закарпатські Мукачево, Данилово, Павлово) і утворила назву міста, яке було його центром. Цього року їй виповнюється вже 90 років. Цілі покоління закарпатців знають це місто саме під такою назвою.

Унгвар, Мункач та інші

Для чого ж тоді запроваджувати офіційну назву «Берегсас»? Відповідь очевидна: щоб і українців змусити використовувати угорську назву. І тут затятим прихильникам угорського ревізіонізму хочеться нагадати про принцип паритету.  Чи називають угорці Ужгород, в якому живе 80% українців, Ужгородом? Ні. Вони принципово пишуть свою назву – Унгвар. Так само для них не існує офіційної назви Мукачевого, Сваляви, Виноградова чи Міжгір’я. Є тільки Мункач, Сойво, Нодьсевлюш та Ікирмезов.  Угорці навіть не визнають назви «Закарпаття», досі йменуючи наш край «Карпатолйо» (Підкарпаттям). Хоча за часів СРСР справно писали по-мадярськи Закарпатська область («Карпатонтулі терулет»). Однак «Закарпаття» і «Підкарпаття» – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. І річ тут не в лінгвістичних тонкощах. Причому назву «Підкарпаття» вживають навіть угорські політики з Будапешта на переговорах із київськими чи закарпатськими колегами. А наші дипломати тільки кліпають очима, не розуміючи тонкощів перекладу.Тому виникає запитання: чому українець має зректися свого варіанту «Берегово», коли угорці й надалі всі українські назви (навіть офіційні!) переробляють по-своєму?  Адже за СРСР такого не було. Угорські редакції на Закарпатті справно вживали «Ужгород», «Мукачеве» чи «Міжгір’я». Себто офіційні назви населених пунктів. А от у незалежній Україні почали їх ігнорувати, перейшовши на варіанти, запроваджені, до речі, часто угорською окупаційною владою 1939 року.

Адже для угорців питання назви завжди було питанням політичним. 1898 року в Угорщині навіть було ухвалено спеціальний закон про мадяризацію всіх немадярських назв населених пунктів. За цим законом дозволялася тільки одна назва – угорськомовна, яку визначила спеціальна комісія. І почалося: село Осій стало Сойкувфолво, Неліпино – Гаршфолво, Тишів – Чендеш, Обава – Дунковфолво… Сотні закарпатських поселень отримали нові назви, абсолютно для них нехарактерні.  І ось тепер угорська преса Закарпаття використовує ці придумані назви як «історичні», ігноруючи офіційні. Але ж це порушення цивілізованих норм співіснування не тільки етнічних спільнот, а й закону. Хіба в Міжгір’ї живуть угорці, щоб його досі називати Ікирмезовом?  Якщо ідею з перейменуванням Берегова буде реалізовано, і українці (росіяни, чехи, словаки) змушені будуть зректися своєї назви, угорці (яких серед населення краю 12%), думається, теж муситимуть вживати офіційні назви й інших населених пунктів Закарпаття. Не Унгвар, Мункач, Тийчу чи Рогув, а Ужгород, Мукачеве, Тячів і Рахів.

  Не кажучи вже про фінансовий бік перейменування райцентру, а отже – й цілого району та всіх його установ. Невже в Берегові нема куди витрачати ці сотні тисяч гривень? Адже місто, на думку його мешканців, далеко не в найкращому стані.  Міські депутати у зміні назви посилаються на опитування 1990 року, забуваючи чомусь, що національний склад населення Берегова за ці 20 років суттєво змінився.  Для угорців досі Відень – це Бейч, Братислава – Пожонь, а Львів – Лемберг. Хоча цілий світ вживає назви, якомога ближчі до оригінала. Так зручніше і толерантніше.

серпня 15, 2010Історія, Край, Люди, РАЙОН

-1931129818_434_300_434.153400868_300_0_0_60_MAP_Carpathian_frag_east_carpathian.jpgНавіть поверхово глянувши на географічну карту Європи, відразу помітимо на ній коричневу підкову Карпатських гір. Десь там,у захистку цієї підкови знаходиться центр Європи,тут живляться цілющими полонинськими потоками Тиса, Латориця і Уж… 230px-pl-ua_uzok_pass_01.jpgА для того,щоб гори не розділяли українську громаду по обидва боки Карпат,природа витворила перевали-Яблунецький,Торунський,Верецький і Ужокський. Між Воловецькими -Скотарським і Гукливим та Міжгірськими- Подобовцем і Ростокою пролягає водороздільний хребет воловецької Вичі та міжгірської Ріки, який народ називає Границею. І справді, тут в часи Австро-Угорщини  проходила “границя” між Березькою та Мараморською жупами. Як то зазвичай у горах буває,через цей перевал прокладено автомобільну дорогу,яка з єднує районні центри Воловець і Міжгір я / колись Волове/. Гори,річка,ліс- споконвічні.

44220339_39939991_119474588450719500.jpgУ гірських селах з вуст у вуста передається легенда ,що гори виникли внаслідок того,як ангел-бунтівник Люцифер,під час створення світу,пірнувши на дно моря за жменькою піску для Бога,заховав кілька піщинок у роті, і коли Бог благословив той пісок,щоб з нього з явилась Земля, почали рости й піщинки у роті ангела. Де плюнув Люцифер, носій бунту і спротиву, там виросли гори.7b1111ca8642.jpg
Існує й інша , не менш цікава легенда- як Бог наділяв народи долею.
-Мадяр швидко взув чоботи,прийшов до Бога першим і отримав родючі, благодатні рівнинні землі. Жид біг- і встиг отримати ґешефт. А верховинець доки взув постоли, ішов поважно-і прийшов останнім по свою долю, от йому у дарунок дісталися гори.
180px-giotto_-_scrovegni_-_-25-_-_raising_of_lazarus.jpgЩе одна, досить своєрідна легенда побутує у селах Воловецького району про малоземельну та бідну на хліб Верховину- коли Христос із Святим Петром ходили по землі,благословляючи її. Петро каже:-Підемо горами чи рівниною? -Е,-махнув Христос на гори рукою,- де ми там людей найдемо, підемо рівниною…Так і не благословив Христос Верховину. А з того часу повелося, коли хтось безнадійно махне рукою на якусь справу чи обставину,то кажуть:”Махнув,як Христос на Верховину”
35113874.jpgПерші поселенці Верховини, вибираючи місце для оселі, дивилися, щоб було близько до води та лісу,і аби обов “язково були полянки та галявини для випасу худоби. В ті дрімучі часи,густий ліс- не тільки будівельний матеріал, а й притулок під час навали чужинців. Верховинці берегли кожне дерево. Ніколи не рубали дерев, які корінням утримували береги потічків чи річки від розмивання водою,залишали і берегли серед ділянок-для тіні,щоб було де пообідати і відпочити. Кожне дерево для чогось призначалося:липа для бджіл і липового лікувального від простуди чаю; index1.jpgліщина крім горіхів служила вівчарям за палицю і вудилища для рибаків та тичення квасолі; береза поїла весною своїм соком і слугувала добрими довговічними мітлами; лоза-прекрасний матеріал для кошиків , а осика використовувалась, як осиновий кілок для знешкодження злих упирів вурдалаків…

У ставленні верховинців до лісу споконвіку панував принцип : зрубав одне дерево-посади три! Верховинський люд навчився долати негоди,зводити свої обійстя із врахуванням ландшафту. Не дуже сприятливі для господарювання умови не сприяли раньому заселенню краю. index2.jpgУ четвертому розділі урбарських відомостей у 1771 році схарактеризовано, в яких умовах господарювали гірські селяни;
-Пашу на нашу геверну маргу маєме,уже яка є, лиш тілько що не скоро трава росте, а скоро снігом припадає. Воду добру і доста її маєме,та й близько коло хижі нам тече.Дерева на огень букового в нашем кутку маєме доста, та й не дуже далеко,але ся і десять годів промине, покля ся раз уродить. Для нашого сушигу хміль маєме у кертах…інше ся не родит, лише овес; де нагноїмо помало, але дуже мало ся родит і пшениця яра та ячмінь.
Про клімат старожили сходяться на одному: давно зими були довгі і холодні. Згадують і дощові роки і засушливі літа.
-Сніг випадає на Михайла /21 листопада/.На Стрітення /15 лютого/ кажуть,що в цей день літо стрічається з зимою.Сніг сходить у марту. По Благовіщенню /7 квітня/ починають ярувати у кертах.Після Юрія /6 травня/ виганяють худобу на полонину,аж до Іллі /2 серпня/. Усі польові роботи мають завершитися до Покрови /14 жовтня/. Досить часто, рік через рік, верховинцям надокучали стихійні лиха. Підтвердженя цих бід зафіксовані у «Гукливському літописі», який вівся з 1660 до 1819 року.800px-biblemalmesburyarp.jpg
1660. Зима била твердая,сніг упав бив великий так, же дорогу в ліс люде протоптати не могли, як упав на Пущання Пилипово, то аж на Благовіщання єго рушило….Люде в недостатку соломи хижі,стодоли геть подерли марзі.
1785. Того року яровати почали по св.Ґеоргію і цілоє літо дожд ішов.Сівба аж до Покров зелена била. Посему мороз ізварив, мало што люди ізняли сівби.
1786.У яри, хотя і сице рано била, не била што сіяти. Люде із голоду пухли із голоду умирали.І того року літо мокроє і студеноє, врожай слабий. Того жде року люде їли січку,жаливу,ріпницю,кромпловиня і іная таковая.
1793. Зима,то є на слідуючий рік 1794 така била,же цілої зими не било видіти снігу,лем уверсіх помалу.Літо такоє сухоє било, же овси у многих містах так ізгоріли,что никто на них серп не брав.
1810.Місяця мая 14/27 за н.ст./ сніг розчав падати,і все падав до 22, на 27 де на п ядь у сел,у горах до коліна упав і лежав два дні.
1818. 30 юлія/12 серпня/ мороз упав і був.
Спостерігаючі за природою, горяни навчилися робити прогнози, які толкували слідуючим чином;

* Коли на Стрітіння когут нап” ється води на вулиці,то буде рання весна.
* Коли наяри ніг від сонця пропадає,то рік буде урожайним.
* Коли дикі гуси скоро прилітають,буде тепла весна.
* Холодна весна-літо градобійне.
* Коли наяри із беріз тече много соку,то літом буде много води.
* Весна без дощів-сухе літо.
* Осінь буде довга і тепла,якщо восени дощ із громом.
* Рання буде осінь,якщо скоро жовтіє листя на деревах.
* Восени багато павутиння літає-осінь буде довга і тепла.
* Много бур янів літом-на сніжну зиму
* Коли літо сухе,то зима буде малосніжна.
* Коли мурашки роблять великі мурашники-буде студена зима.
* Много восени грибів або горіхів-буде зимою много снігу.
* Коли бджоли добре заліплюють вічко в кимаку- на холодну зиму
.

Щоб жити у горах, де навіть улітку рідко коли теплі ночі,часто ідуть дощі,а взимку дошкуляють морози й снігопади, необхідно десь сховатись. Для сховку будували захисток. Улітку від негоди рятувала колиба-кілька встановлених похило повздовжніх і поперечних жердин,вкритих смерековим лубом. 0003bpcr.jpgНа зиму робили зимівку-дерев яний зруб,з похилим двостічним дахом. Приміщення зимівки було розділено навпіл,одна частина для вівчаря, друга для худоби. Мабуть таким же було перше житло того скотаря,опришка чи мисливця, який обрав для проживання місцевість між горами.
man-dress.gif В народі кажуть:людина живе не для того,щоб їсти,а їсть для того щоб жити; кажуть і про інше:голодним вийдеш між люди,але голим-ні. Скільки поту треба вилити, аби стеблинки льону чи конопель перетворились на полотно, з якого вийде одяг; сорочка, ґаті, вуйош,крисаня,постоли,а для жінки-сукня,гуня,платина топанки…В одязі верховинці керуються почуттям міри: щоб було просто і зручно,економно,доступно,дешево і гарно. Чоловічий буденний shtany.gifодяг був зручним і надзвичайно простим: улітку- домоткані штани /бачмаги/,сорочка, постоли, крисаня / своєрідний капелюх/;весною і восени одягали уйош / піджак/; вівчарі ховались від дощу і холоду у гунях-копцованях; взимку носили ґаті на очкурові /як спідні/ і холошні із домотканого полотна /сукна/,светер,кептар,уйош,капці й рукавиці ручної роботи,lapti.gifпостоли,боканчі-багатші горяни носили чоботи і шапку бирку.У 20-30-х роках двадцятого століття одяг почали прикрашати вишивкою.Вишивка засвідчувала працьовитість і високий смак як відданиці, так і господині.21b2c0319c67.jpg
Оселі горян у 19-му столітті були однокімнатними.Окрасою хати були ікони та вишиті рушники,які звисали на жердині під сволоком /герендою/. У свята стіл застеляли скатертиною,яка теж по краях була прикрашена вишивкою. Гама вишивок-життєстверджуюча: на білому фоні, символі світла,чистоти і щастя; червоні квіти-розквіт і доборобут, оберіг від злого; жовтий колір –тепле проміння сонця,синій-безхмарне небо, зелений-символ всього зеленого на землі. Орнамент у вигляді ромбів символізував плодовитість, а червоні задиркуваті півники- промовисті провісники світанку,коли чорні сили ночі втрачають силу свого духу.Дерева на вишивках символізують схематичний образ матері землі та жінки-берегині.
p7130085.JPGНаприкінці 19-го століття на Верховині почали зводити двокімнатні і трикімнатні оселі.
У світлицях стіни почали прикрашати декоративними тарелями. Подекуди у рамках і під склом вивішують родинні фотографії. В хатах появляються шафи для посуду /крединці/. Хати мають ошатний і привабливий вигляд.У всьому домінує чистота і порядок.Кожна річ лежить на своєму місці. Це стосується господарського реманенту і хатнього начиння. Горяни часто розповідають притчу про батьків заповіт сину: на кожний день обувати нові чоботи-щодня чистити чоботи,щоб виглядали,як нові.
1111_fhdr_0.jpgПрактичне і корисне-на самому першому місці,а потім уже краса.Ярма для волів і шлеї для коней мають бути зручними і гарними. Це стосується і воза та саней. Краса у формі та доцільності. Кожну річ горяни сприймають у гармонійному поєднані змісту і форми,краси та користі. Традиції органічно поєднали матеріальне з духовним.
Виявлені документи та перекази однозначно стверджують що першопоселенці Воловеччини були християнами, прихильниками юліанського календаря й кирилиці. Вони вірили у свого Бога, поєднуючи поганські традиції з християнськими.У селах дотепер не сумніваються у достовірності билиць про зустрічі з нечистою силою-з повітрулями,вовкунами,босорконями і відьмами. i.jpgУ віддалених селах ще й досі широко практикується чорна і біла магія. Селяни підпорядковують свої вчинки сновидінням і повір” ям. Якщо західний християнин у вирішенні своїх проблем звертається з молитвою до Бога, то верховинець намагається змінити ситуацію за допомогою магії одночасно, звертаючись з молитвами до Бога.
Як Божу кару сприймають селяни неврожаї а також хвороби і епідемії. Досі для профілактики вживають часник і цибулю і старанно дотримуються традиційних заборон:
-не можна лягати на землю до Благовіщення /17 квітня/;
-не можна купатися в річці, доки біб не зацвіте;
-не можна купатися в річці після свята Іллі /2 серпня/;
-гріх їсти яблука до Спаса /19 серпня/.
Рідко, який верховинець не володів мінімальними знаннями з терапії і траволікуванням. Особливо жінки-щоб лікувати жіночі хвороби і дитячі недуги.І ватаг і молодший вівчар могли дати раду,що робити,коли “нападе пострів” /радикуліт/,”нападе колька”/біль у череві/,”нападе трясучка”/пропасниця/,могли вправити вивих,накласти шини при переломах. Якщо підозрювали вроки,відгашували три або дев”ять вугликів-і тією водою вмивалися. Приймати роди,змити плач,відлити переляк,вправити грижу кликали сільську бабу.
Універсальним засобом проти хвороб до сих пір вважається часник. Він відганяє нечисту силу,при болях голови ним натирають скроні,печений зубок часника кладуть в дупло хворого зуба.
200809291823330.jpgРитм і розмірений практичний поступ-основа буття верховинців. Адже саме пори року зумовлюють черговість їхньої діяльності. Кожний трудовий день закінчується нічним відпочинком,кожний трудовий тиждень закінчується неділею. А ще всі великі і малі релігійні свята-свята для поважних розмов та відпочинку від роботи.У святах проглядаються елементи як християнських,так і дохристиянських вірувань.Хоч і бурхливе двадцяте століття внесло корективи  і в поведінку, і в звичаї та смаки, та все ж горяни через обряди зберегли  свої важливі віхи у циклічному плині часу-від Різдва до Великодня,від хрестин до проводів у Вічність.З року в рік,коли тріщать морози,віють завірюхи верховинці вели літосчислення не з 1-січня,а від Святого Вечора,у ніч з 6-го на 7-ме січня.Селяни Верховини початком річного циклу вважали не світський Новий рік, а Різдво.  Другим таким же великим святом є Великдень.На ці свята. за столом повинна зібратися уся родина. В інших святах та в обрядах їх святкувань перегукується фольклор з святістю узвичаєних вірувань дійств, де почуємо легенди,звідки взялося свято і що не можна при ньому робити,коли не можна їсти зтарілки або користуватися ножем…:

На Святий вечір можна робити.Не гідно бігати по селу.На вечерю варять 12 пісних страв.Печуть керечун,який кладуть на стіл поверх сіна,має так стояти до Василя . На святий вечір не можна шити. Перед вечерею милися з грошима,аби гроші цілий рік велися.Розпочиналася коляда.

Василя /14 січня/-то таке,як би Святий вечір.Вечеряють напорзно.Ворожать; беруть ясні вуглики і кладуть на стовп у ряд,загадують на кого котрий вуглик.Чий скорше згасне, той скорше умре….Календарно-обрядовий цикл завершується 19 грудня на Миколая Чудотворця.Довгождане    дитяче свято; звечора 18 грудня діти чистили взуття і ставили на вікно-чекали подарунків від Миколая.Вранці знаходили там подаруночки в залежності від матеріального стану сім”ї,але цукерки,пряники,олівці або зошити клали в кожній родині.

І так з покоління в покоління. Від дітей до внуків передаються заповіти та звичаї батьків. Весни приходять і відходять,після ненастних днів настають погожі,після холодних зим приходять сонячні дні .І так з року в рік ,від Різдва до Святого вечора живе Верховина  ладом, встановленим Всевишнім в природі і в народі. Родинний цикл у кожній сім”ї  визначався Долею і Провидінням Божим.

На додаток

  • Лїтопись Гукливська.800px-biblemalmesburyarp.jpg
  • Рокы. НовЂшая, яже когда случишася.
  • а̃хξ [1660]. Зима была твердая, снЂгъ оупав быв великыи, такъ же люде дорогу оу лЂсъ протоптати не могли, и якъ оупав на пущаня Пилипово, то ажъ благовЂщенїє єгω рушило. БлаговЂщенїє было въ д̃. ндлю пол: Геωргїа во понеделокъ по Θоминой ндлЂ. Люде в недостатку соломы хыжЂ, стодолЂ гетъ подерли морзЂ:. Плугъ s̃і. ндлЂ оу поле пустило по рождест†ХстовЂ, и́ то не всюду по пЂдъ БескЂдъ. /76/
  • а̃хξє [1665]. Вина, овоцов и́ зерна доста было, токмо на пудгорю из ωбоих сторон БескЂда хлЂбъ дуже быв изгинув и́ зимивлЂ барзо мало было. ВЂвцЂ на хромоту выгиблы. БлаговЂщенїє было въ суботу вел. Геωргїа д̃. ндлЂ по пас̃. ЛЂто было дуже мокроє.
  • а̃хчθ̃ [1699]. МЂсяця Септев. дн̃я г̃і. слонце мЂнилося и тма, якоже темнЂнои́ нощи был̃, яко и́ куром на нощъ ωсЂсти.
  • а̃ψв̃ [1702]. МЂсяця юня дн̃я г̃і. прїишов быв Раковцїи Ференцъ из ПолщЂ, когда оvтЂкъ быв пред нЂмецкым царем.
  • а̃ψд̃ [1704]. Їарокъ копан коло Города Мукачовского.
  • а̃ψи̃ [1705]. Тогда ЄрдЂлци 1) зимовалися на ВерховинЂ. ПашЂ барзо было мало оу людїи на ВерховинЂ, такъ же стаинЂ, хижЂ были подерли и много из гибло маргы.
  • а̃ψе̃і [1715]. На самое оусЂкновенїє Ч. Главы С. Іωана Кр. хлЂбъ моров изваривъ и было зЂло тяшко за хлЂбъ на ωба бо́кы БескЂда и вЂвся тогды куповали из Конюхова.
  • а̃ψθ̃і [1719]. Мс̃ця Маjа дн̃я ки̃ на прп. ωца Нїкиты оупав быв снЂгъ великъи и оу селЂ быв такыи, якъ вел. морозъ. Прочее лЂто доброє было и оуродливоє и ωсЂнъ тепла суха, и на все погодна и снЂгу не было ажъ до рождества Хс̃тва.
  • а̃ψо̃є [1775?]. Мс̃ця Аvгуста а̃ дня Прев. Цар. приданла Рускому Єпс̃пу Коледїю ЄзовЂцку, такъ реченых Монахов прежде трех роков оуничтоженых, тогда такожде и город придали Изъ Єξцеленцїи Єпс̃пу Андрею Бачинскїи, потом даровав(!) Єму царица Марїа Тересїа року пакъ а̃ψпв. Придала єще и село єдно при Оугу, именем Концгазъ.
  • а̃ψо [1770]. Того року варта 2) была на БескЂдЂ єдна ω дру. на два добрЂ довержаи 3), такъ же никто не могол преити, хибалъ птах перелетЂвъ. Тогожде року Конфедераки пред МоскалЂ оутЂкали через БескЂдъ и на единои вартЂ весма оубити вартишЂ 2) на БескЂду и посему другого року Полску землю царъ прїяв.
  • 1) Erdély = Семигород, ЕрдЂлци = Куруци Раковція з Семигороду.
  • 2) З нїмецького Warte = стража; вартиш, варташ = сторож.
  • 3) Steinwurf.
  • а̃ψп̃ [1780]. Мс̃ця Мая дн̃я і̃. снЂгъ оу верхов был и на а̃і ден такїо мороз быв, же и листокъ на лЂсЂ поварив. ВЂвцЂ паки понеже постриженЂ были, пред зимою до стодол запирали.
  • а̃ψпв̃ [1782]. ЛЂто было сухоє дуже, сЂвба и трава такъ вугорЂла, якω оу зимЂ ради недостатку зимЂвлЂ хижЂ и стаинЂ подер-/77/ли, бо снЂгъ оупав быв пред пущаном Пилиповым на три ндлЂ и єше на самого Геωргїа, єже быстъ в Θомину ндлю, снЂгъ был оупавъ, же и землю закрыв.
  • а̃ψпг̃ [1783]. Того року кто посЂяв, добро оуродилося, пшеницЂ ковел могол купити за шЂстъ маряшЂвъ 1). Того року МЂрялники першїи раз помЂряли Верховину и первїи разъ оу Нижних Верецкых двох жидов, тоєстъ ωтца из сином из губили: ωтца изтяли и сина повЂсили и єдинаго русина, именем Петра, же розбили жида ЛатЂрского. Тогожде року НижнЂ Веречане достали собЂ правду: их было мыто ωт Іормарку.
  • а̃ψпз̃ [1787]. Коли мыши хлЂбъ изЂли на ОугорскЂ земли, была лехка зима, снЂгу не было, токмо морозы, єднакожъ такъ барзо мало было соломы, же и хижЂ подерли были. ВЂвса вЂко было по два семакы 2), и то не можъ было достати. По семо слЂдовав добрыи рокъ.
  • а̃ψпд̃ [1784]. Того року было сухоє лЂто, пашЂ оу Марамориши мало было. Того року Гукливци церков маловали вишну и нижную изганули 3). Маляр бывъ Францъ Пееръ нЂмецъ; из маловал за тристо шЂдесятъ золотых вонашъ 4). Под часъ пароха Михаила ҐриґашЂи.
  • а̃ψпє̃ [1785]. Того року Іаровати почали по С. Геωргїю и цЂлоє лЂто дождъ ишов. СЂвба аж до покров зелена была. Посему мороз изварив, мало што люде изняли сЂвбы. И того року директоры 5) на ОугорскЂ земли постали. ВЂвцЂ, коровы, конЂ на мотилицю коло Тиси вугибли наипаче идучи (має бути: їдячи) морозовату тенкерицю 6) слЂдующого паки року а̃ψпs̃.
  • а̃ψпs̃ [1786]. Оу Яри хотя и сице рано была, не было щто сЂяти. Люде из голоду пухли и оу Марамороши из голоду оумираючи, и мясо оу С. мцю и˝ли, что болше, аще правда єстъ, и из дохленину и˝ли. Прото царъ дав быв оу сесЂ стороны провадити зерна. И того року лЂто было мокроє и студеноє, врожаи слабыи. Тогожде року люде и˝ли сЂчку, жаливу, рЂпницу, кромпловиня 7) и иная таковая.
  • 1) Маріяш = рід гроша, прозваний ізза образу вибитої на одній сторонї Марії; вартости 20 крейцарів; 3 Маріяші складали 1 ґульден 60 крейцаровий.
  • 2) Що се за гроші нам не відомо.
  • 3) Рознесли, зруйновали.
  • 4) Мадяр. vonás forint, себто florenus longus.
  • 5) Мабуть бунтівники Мартинович, Лацкович і їх товариші.
  • 6) Мад. tengeri = ізза моря, значить: мелай, кукуруза.
  • 7) Мад. krumpili = бараболї; кромповина те саме, що й попередня ріпниця: верхня, надземна часть бараболї. /78/
  • а̃ψо̃ [1770]. (Цїла отся записка опісля витерта тоюж самою рукою, та із сеї причини некуди не читлива). Того року Конфедераков МоскалЂ ажъ до Верецкых оуганяли, на БескЂдЂ побиты и катуне 1) и варташЂ на єднои вартЂ ωт Маскалов варта (?) была тогда же лем птах перелетЂвъ через БескЂдъ.
  • а̃ψпг̃ [1783]. Того року оу свою дїецезїю прїяв владыка Андреи Бачинскїи СпЂшъ и дванацят варишЂвъ 2). Того року в сеи краинЂ Оугорскои великїи голодъ и хоробы тяшкЂ проходыли, народа до третеи части оумерло на глуханю 3) и голоду по преишлого року сЂчков и бурянами, былиєм наґазянили 4). Тогожде року многїи зЂло декрета ωт царя Іосифа втораго высилалися по ώрсаґу 5) ω всякои́ и́ наименшои рЂчи, и́ мЂрялники второє оуже мЂряли землю. Врожаи посередныи был и́ лЂто благо было, єднаковоже же люде мало посЂяли были и́ слЂдующого року со взором на Верховину, єще болшїи глад бывъ, бо крмЂ буряну и́ соломы и́ збрагу 6) люде ωт жидов куповали и из того кеселицю варили та сербали; ωббаче жиды барзо мало палили и́ Иця 7) паленки была по ωсем дудокъ; вина за преишлїи три́ лЂта мало что родилося. Того року Гукливїи 8) был изпустЂвъ и было пустын до сорокъ хижъ. Сихъ оубо преишлых четырех роков всякоє созданїє разныма повелЂнїя ним (sic!) ωбязано быс̃. Ах Римскыи влдка, попы, кровфове, Панове и́ НемешЂ 9), простЂ и́ жебраки, Жыды и́ цигане, вои́ны и́ ремеселникы живыи и мертвыи кЂсцЂ, косницЂ, поля и́ лЂсы, воды, долины и горы, дорогы, хижЂ, пецы и́ дрыва, звЂрїє, птахи и рыбы, волы, конЂ и́ что далше и ψы побиваны, но єще съ дождами и хмарами разположено быстъ, что вЂдЂти кождыи́ можетъ из разных разположенїи декретωв царскых.
  • а̃ψпи̃ [1788]. Голод великїи быстъ, хлЂба, вина мало вродила. Царъ римскїи Іωсифъ вторїи и Павел Московскїи на противо царя Турецкого повстали воевати.
  • 1) Мад. katona = жовнїр.
  • 2) Заложених у заставку грошеву Польщі ще королем Жиґмонтом.
  • 3) Tifus.
  • 4) Мад. gazolni = занечищувати, смітити.
  • 5) Мад. orzág = край. 6)
  • 7) Мад. itce = мірка, менше-більше 2½ децілїтер.
  • 8) Із сего місця видко, як імя села правильно звучить.
  • 9) Мад. nemes = дворянин, шляхтич.
  • а̃ψпθ̃ [1789]. Того року Велґраде ωт Турка ωтнятъ и́ инчи многїи вары-/79/шЂ 1). Туркы до Мукачова близ тисяща приведено было, которїи поиманъ Царъ Іωсифъ вторїи при турецкЂ граници поскравлен быв, Москалъ ищи болше витяство 2) из Турка оуробив. Рокъ и́ оурожаи́ посереднїи, лЂто сухоє, такъ же слЂдующеи́ зими хижЂ дерли и́ марзЂ 3) давали, єднаковоже много марги из голоду издохло. Тогож року кЂсцЂ ходили пЂд Белґрадъ и до Панчова коси́ти́ и сЂно робити на воину. Ωвесъ из Полще ден и ноче через ВерецкЂ на воину провачЂнъ (sic!)
  • 1) Мад. város = город, місто.
  • 2) Мад. vitéz-ség = бодрість.
  • 3) Мад. marba = скот, бодлина.
  • а̃ψч̃ [1790]. Того року почали яровати по БлаговЂщЂнЂ другого тижня. Марги издохло много ωт голоду. ЛЂсъ ставъ розвиватися оу два тижнЂ по Геωргїи. Їώсифъ цар Римскїи оумеръ и̃ дня фебруарїа. Оугорска земля всЂ єго декрета, много полезнЂ прощавЂ, попалила, нумеры из хижъ постЂсовала, книги мЂрялскЂ попалила.
  • а̃ψчв̃ [1792]. МЂсяця Їюнїя въ ден и̃ то є̃ на Стаго Великомуч. Θеодора Стратилата оу полонинЂ снЂгъ быв оупав аж понад краи́.
  • а̃ψчг̃ [1793]. Зима то єс̃ на слЂдущїи рокъ а̃ψчд така была, же цЂлои зимы не было вЂдЂти снЂгу, лем оу версЂх помалы, а ни дожду и тогожде року а̃ψчд-го лЂто такъ сухоє было, же ώвсы оу многих мЂстах такъ изгорЂли, что нитко на них серп не брав и де на млако†земли не мож было жати, лем мыкали ωвесъ и РЂмом (?) кЂсцЂмъ оу добрЂ кЂсници не маи было можно накосити на єден вЂз сЂна. За симъ рокомъ слЂдовав рокъ а̃ψчє.
  • а̃ψчє [1795]. Зима была дуже студена и́ западниста, лед на єден сягъ затовшки бывъ; сЂна єден возокъ оу ВерховЂнЂ за шЂстъ золотых оугорских не можъ было купити. Прото хыжЂ и стаи́нЂ, а оу послЂдокъ и́ маргу подерли слЂдующаго паки́ лЂта и яри; прото же лЂтЂшнаго року сЂвба погорЂла, оу ДебрецинЂ и поза Тису по дванацятъ золотых нЂмецкых єден кобелъ жита платили и понеже оу Полщи хлЂбъ бывся оуродив, бо преишлаго року тамъ дождъ ишов, зато из ПолщЂ оугорска земля зерно возила себЂ ради выживленїя и єден кобелъ жи́та платила по пятъ золотых римскых, албо и́ по шестъ оу Ґалицїи. Тогожде року аψчє априля к̃у (sic! себто: 28) дн̃я оупав быв снЂгъ и оу селЂ маиже посе-/80/ред голЂнкы и за два дн̃ы оу се́лЂхъ лежав, (а) оу версЂх таки быв за два тижнЂ; и мороз поварив росады, дынЂ, ωгурки, лен, горох, лЂс, и прочая, єднаковожь ярь скоро почала была ся и лЂто помЂрноє было, ωсенъ добра, а зима тепла слЂдовала слЂдующаго року.
  • а̃ψчs [1796]. Рокъ погЂдли́выи́ бывъ и́ хлЂба было доста. Того року Францухы глубоко оувои́шли до нЂмецкои́ землЂ то єсть: вели́кыи́ дарабъ 1) ωтдобрали Австрїи и́ оу катуны имали́; панове, попы, немешы ώвесъ, жи́то, грошЂ на воинску помощъ даровали́ и́ невЂрных тоєс̃ израдливых Панов иных оу Пешту изгубили, и́ных до Мукачовского города до аресту послали. — Тогожде року аψчs̃ нашъ Росїискїи Клир (!) дїєцесїи Мункачовскои́ ходотаиством Их Єξцеленцїи Єпс̃па Андреа Бачинского ωт а̃ Маjа Ри́мскаго, то есть ωт самаго дне воскресенїя… теченїє трецять єзрїи 2) золотых Римских помощи… прїял єсть съ сладкым пЂнїєм Сеи́ ден єгоже сотвори (Господь возрадуємся) и возвеселимся вон и́ паки́ Хс̃тсъ воскресе и пр.
  • а̃ψчз̃ [1797]. Того лЂкта из Францухом супокои́ ся изробився. Того року Цариця Московска Єкатери́на померла и тогожде року в Оугорскои́ земли́ цЂлое лЂто НемешЂ изобрали были Лоґров 3), муштровалися и́ напроти́во Француха готовилися, але лише келчикъ 4) оуробили ωрсаґови и́ розїишлися без всякого хосна.
  • 1) Мад. darab = кусник, кусень.
  • 2) Мад. ezer = тисяч. Інтересно, що лиш на отсе велике число не уживають угорські Русини свого слова.
  • 3) Нїм. Lager.
  • 4) Мад. kölstég = Unkosten, Spesen.
  • а̃ψчи̃ [1798]. Того року зима была лехка, лишеи на єден тижден оупов быв снЂгъ: ярь была суха, лЂто погЂдливоє. д̃ Їунїя мороз великыи был аж коло краю воды лед быв и́ много шкоды оуробив.
  • а̃ωї [1810] id est. 1810. Зима была лкхка, яровати ωбаче оу в̃ тижнЂ почали по благовЂщенїю. Мц̃ю маю θ̃і снЂгъ розчавъ падати и́ все падавъ до к̃в, на к̃з ден на пяд оу селЂ, оу горахъ до колЂна оупавъ и́ лежавъ два дны. Єднакже оурожаи́ хлЂба и́ сЂна быв.
  • 1811. Зима была погЂдлива, лЂто дуже сухоє, сЂна наи́паче и вЂвса оуроди́лося мало, сого ради слЂдующои зимы (було тїсно).
  • 1812. Велми скупо было за пашу, єден воз сЂна по сто ри́мскых /81/ куповали 1) ωт поляка шупанского Тарґонескаго именем; подерли были хыжЂ, стаинЂ и прочая. И мадргы много оугибло. Рошчали яровати перед бг̃овЂщенїєм на тижден и́ три дн̃я ωрали, а потому снЂгъ оупаг и́ лежав за д̃ тижнЂ. . Того года цар Їωсифъ паперо†гро́шЂ свои и́зганувъ и́ пять римскых єдним паперовым римскым вумЂновав: за сто двацять давав. — Того года оу яри воско ишло много до По(л)шчЂ и снЂгъ оупав быв на г̃і мая и на л̃ ден мая; того года мнясницъ было θ̃ тижнїи.
  • 1813. Москаль Француза голодом и́ зимов оу полях при Москви́ цЂлу армадїю заморозив и́ такъ его нагнав до францускои́ землЂ. Тогожде года цЂлоє мЂсто дожди ишов и на верховинЂ хлЂба было доста, але на дЂлнои́ (стор)онЂ дуже мало было хлЂба.
  • Року 1818. дря в̃і, г̃і и д̃і села повише Кошичи и пЂля Попраду вода (видерто) и много люда и́ маргы потопила, аки Ноєва потопа.
  • Року 1813. θ̃і октов оу ТалїанскЂ земли́ Француха Москаль и НЂмець (видерто) множество оубивъ пЂля вариша ЛипсЂ.
  • Року а̃ωи̃і [1818] die 11. Aug. S. N. а нашего л̃ Іулїа мороз оупав был.
  • Року аωка [1821] die 9 Junii S. V. nives ceciderunt et tribus diebus cum … cvexarunt.
  • (Anno 1830 ?) Cholera ex Imperio Russico per Galliciam etiam horsum pervenit, mulsum depopulabatur. Vigiliae in Limitibus Galliciae ob choleram excubabant a mense martio usque septemb.

TwitterFacebookGoogle_BuzzGooglevkontakte.ruYandex

липня 10, 2010Історія, Релігія, Свята

   12- го липня — Петра і Павла, свято, яке приходить до нас майже у зеніті літа. Повна його церковна назва — славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла.

Вони були учнями Ісуса Христа. Первоверховними їх називають тому, що вони більше від інших потрудилися у проповіді Христової віри. За євангельськими переказами, апостол Петро був старшим братом апостола Андрія, до зустрічі з Христом мав ім’я Симон. Разом із братом вони заробляли на хліб рибальством. Апостольським іменем Петро (із грецької — “камінь”, “скеля”) нарік його Христос, коли покликав за собою. Тому за церковною традицією апостол Петро сприймається мов той камінь, на якому була заснована церква. Петро першим із усіх апостолів повірив у божественне призначення Ісуса Христа і був особливо відданий Учителеві. Тим символічнішими є його відречення, а потім — щире розкаяння. Ісус простив його. Іменем Христа він зцілював хворих, воскрешав померлих. Останні роки присвятив проповіді Євангелія на Сході й Заході, за що був приречений на мученицьку смерть у Римі, де й похований недалеко від тріумфального шляху. І досі у вічному місті є Мамертинська темниця, у якій за наказом імператора Нерона було ув’язнено апостолів Петра і Павла, які одночасно прийняли мученицьку смерть — їх розіп’яли вниз головою. День їхньої страти і відзначається Церквою як день Петра і Павла.
Доля Павла, який залишив по собі 14 євангельських послань, була не менш драматичною. Він походив із секти фарисеїв, відзначався особливою освіченістю і, як свідчив згодом, гоніння на християн, переслідування учнів Христа було головною справою його життя. По дорозі у Дамаск, куди він ішов, щоб виявити і знищити всіх послідовників учення Христа, Савл (таким було його ім’я) осліп. Відчувши на собі велич Бога, Савл прийняв християнство і як апостол Павло засновував церкви, здійснював чудеса і своєю мученицькою смертю довів відданість Ісусу.
В Україні з Петровим днем пов’язувалося чимало повір’їв та звичаїв. На Петра вперше після посту дозволялося готувати молочні страви. У кожній хаті варили вареники з сиром, пекли мандрики — сирні бабки. За переказами, саме такими мандриками харчувався святий Петро, мандруючи по світу. Одного разу нахабна зозуля вкрала в апостола останню мандрику, за що була покарана: вдавилася нею і від того дня перестала кувати. Якщо ж зозуля кує і після Петра, то, за народним повір’ям, це віщує нещастя.
У книзі відомого етнографа Олекси Воропая “Звичаї нашого народу” знаходимо прецікаву легенду про те, як Петро, мандруючи з Ісусом по землі, людей парували. Якось побачили вони дівку, яка, обливаючись потом, жала жито. Інша ж — заснула собі в борозенці, замість того, щоб жнивувати. Далі — парубок жито косить, хоч і страждає від спеки. А його напарник ліг собі під возом і спочиває. От Петро і каже, що треба спарувати тих двох роботящих і двох лінивих. Та Бог заперечив: не можна цього робити, бо ж помруть з голоду. Відтоді й повелося, що коли чоловік роботящий, то жінку собі знаходить не вельми працьовиту і навпаки.
Після Петра у багатьох регіонах України вже починалися жнива, що й зафіксовано у петрівчанській пісні:
Минулася петрівонька.
Почались жнива,
Наробилася у полі,
Що ледве жива.

Святий Петро вважається покровителем рибалок і пастухів. Либонь звідси й народна назва розповсюдженої в Україні рослини — “Петрів батіг”. Так називають довгі, гнучкі, з ніжними небесно-блакитними квітами стебла цикорію. Цікаво, що попри свою декоративність “петрові батоги” не можна поставити в букет — одразу ж тратять колір і в’януть. Тож милуйтеся “петровими батогами” у лузі, в полі й не забувайте, що це ще й цінна лікарська сировина, а один із видів цикорію вирощується як салатна рослина.

червня 21, 2010Історія, Край, РАЙОН

Об”єкт лінії Арпада, В. Грабівниця

« : 30.08.2009 19:34:40 »

 

Вибралися туди з колишнім колегою.
Об”єкт являє собой мережу тунелів всередині гори. Призначення об”єкту досі невідоме достеменно, принаймні тут думки Інтернету розходяться. Як і щодо розміру об”єкту. Розвідано і загальновідомо про кілометр-півтора ходів під землею. З того що облазили ми – на мій погляд з кілометр є, півтора – звучить оптимістично. Хоча під землею оцінювати відстань важко. Тунелі – від дуже вузьких до дуже широких – йдуть то рівно, то вгору, то вниз, мають виходи на поверхню. Виходи є різні – вертикальні і нахилені. Нахилені, напевне, для спрощення доставки припасів – пускаєш ящик, він сам їде, внизу ловлять. Виходи також укріплені, скоріш за все це колишні ДОТи, зв”язані з головним бункером. Всі ДОТи які бачили ми – підірвані владою після війни. Кімнат як таких, відокремлених дверима і ізольованих, всередині мало, великі тунелі схожі на прохідні кімнати.
Про об”єкт ходить чимало легенд – про ходи до інших об”єктів лінії Арпада, які замуровані владою після війни. Фактів про це наразі немає, або вони замовчуються. Оглянувши стіни зсередини, можна побачити декілька місця схожих на замуровані ходи. Одним словом, простір для досліджень є.
Об”єкт майже не засмічений, там не киряють, або киряють мало. Може тому що воно відділено від цивілізації. частково відновлений, наскільки я зрозумів, угорцями, які його і проектували.
Далі додаю фото, якщо комусь цікаво розповім як добратись.

Парадний вхід:



© 2007-2015 В І Л -сайт для Воловецького району. | Працює на Wordpress наданий сервісом BLOG:NET.UA за підтрики Trip to Europe