жовтня 22, 2010Вибори, Відносини, Загальне., Люди, прикол

Ця інструкція пропонує, як не поводитися і що не робити в день голосування./ Хто не бажає, може наплювати, або використати за “прямим”призначенням/.

   Виборчі дільниці не повинні влаштовуватись, в банях,саунах, чайних, генделиках і казино. Ці дільниці бажано розмістити у школі, бо ми, дякувати Богу, завдяки таким частим виборам, ходимо до школи частіше,ніж деякі старшокласники.Для чого вивіску “Школа” треба поміняти на “Публічний дім”. Дітям роз”яснити, що це дім для публіки, яка голосує.
Виборці-це ті, кого страшно любить робота, на кому воду возять і кому всі писані закони обов”язкові до виконання. Всілякі там молокососи до 18 років не вважаються виборцями, тож можуть цю інструкцію не виконувати, спокійно в цей день мають право дудлити своє пиво.
Якщо біля входу, де голосує публіка, вам пропонують гроші за сяке-таке голосування,
то беріть їх не нюхаючі, бо ж, як відомо гроші не пахнуть.
На виборчу дільницю заходьте згорбившись в три погибелі, щоби всі зрозуміли, що ви несете тягар відповідальності за результати до самого кінця. І якщо ви випадково захватили з собою пляшчину самогони, але її відібрала у вас міліція, то ви неправі.Адже страшно навіть подумати,скільки неприємностей принесе ця контрабанда п”яним членам з комісії.  А якщо у вас було дві пляшки,то до проблеми могли присмоктатися ще й іноземні спостерігачі разом з дільничним міліціянтом.
Біля входу у дім, в  якому  голосує публіка, вас повинен зустріти старший член з комісії. Цей старий член зобов”язаний на око визначити, що за виборець перед ним. Якщо виборець хитається , з рота його несе перегаром і він дивується, бачачи себе перед собою члена комісії: “Ого! Так вас тут аж троє! ” значить це прибічник багатовладдя, тобто типовий демократ.
Виборець повинен мати документ, де підтверджено, що він не козел і не свиня якась зальотна. Якщо у декого замість прізвища написано “виборець”- виправленому вірити.
Член з комісії не має жодного права голосно і конкретно розказувати за кого голосувати. Достатньо показати, де поставити “галочку”. Якщо ж виборець тупий, глухий і сліпий -то це надзвичайно мудрий мудрий виборець, бо йому ніякий указ не писаний.
В кабінці можна перебувати тільки одному і не дай Бог там займатися сексом, випивати і голосно радитись зі своїм найближчим членом з комісії.
Тих, хто проголосував слід виганяти через задній прохід, тобто через хід навпроти входу, або, як кажуть-чорний хід. Вилітати треба швидко, щоб охорона не встигла вам
дати “пенделя”…
Рахуючи голоси членам треба знати основне правило арифметики для начальника, яке гласить “2+2= скільки треба”. Це правило треба добре завчити, пізніше буде менше проблем та звернень до суду. Брати до уваги, що теперішній розклад карт, пардон- бюлетенів, треба фіксувати на межі 21 /очко/, все,що більше то перебір,повторно перетасувати так, щоб в кого треба обов”язково було очко.
 Доповнення  до інструкції.
На штанях в Голови повинен бути ремінь, це буде на всяк випадок, як ремінь безпеки.
Бо якщо результати не сподобаються,тому кому потрібно, то тільки ремінь дасть шанс залишитись в штанях і дозволить бути сяким-таким членом, не таким, як дівчина.

Ця важлива інструкція має бути в кожного члена з комісії не для використання в туалеті, а для роботи.

Інструкція розроблена кандидатом на посаду Голови великого села на основі типової
наглядної агітації з газети “В.З”.

жовтня 19, 2010БУДНІ, Відносини, Загальне., своя справа

І молодим складно,а старшим ще гірше

Що це межа, я зрозумів ,коли намагався влаштуватись на роботу -до 30, до 40, до 50… На цій віковій позначці закінчується будь-яка перспектива працевлаштування . І якщо врахувати, що кожен третій громадян України – це людина за 45, а також те, що Україна старіє та що пенсійний вік, скоріш за все, таки збільшать, то що робити тим, хто перебуває на межі пенсійного віку? Та й чи взагалі можливо працевлаштуватись після 45?
— Коли приходжу до працедавця на співбесіду, то вже начебто й підходжу, але щойно назву свій вік, все різко змінюється– Одразу кажуть, що передзвонять. Самі натякають, що, мовляв, «якби не вік». І так уже два роки очікую дзвінка хоч від когось. А у мене ж і освіта, і досвід роботи. Змушений нелеґально “калимити”. Бо ж потрібно якось сім’ю кормити.
Така історія не поодинока. Рятівних дзвінків чекає не одна сотня ,таких ,як ,я – яким за 45. І саме вони страждають від дискримінації при працевлаштуванні та першими підпадають під скорочення чи звільнення при реорганізації підприємницьких структур. Саме вони здебільшого погоджуються на роботу без оформлення трудових відносин і отримують зарплатні в конвертах . Бо пристойної роботи за фахом знайти їм практично неможливо. А ті 30% працюючих людей цієї вікової категорії працевла-штовані переважно на робітничі спеціальності, де молодь працювати просто не бажає.
Чому роботодавці не хочуть брати старших людей.
Значна частка керівників підприємств – люди молодшого віку, отож налаштовані приймати працівників такого ж віку. А людей, яким за 45, роботодавці сприймають як таких, що не мають мотивації, амбіцій, мислять ще совковими категоріями, не можуть вжитися з молодими з огляду на відмінність світосприйняття.
Часто-густо керівники не зважають на професійні якості людини, а оцінюють її за віком. І відхиляють кандидатуру, котра не підпадає під встановлені ними ж вікові критерії. Це попри те, що наразі діє Кримінальний кодекс України, де чітко виписана кримінальна відповідальність за дискримінацію за будь-якими ознаками;за Кодекс про працю вже й не згадую. Та роботодавці не особливо того бояться, а правоохоронні органи не поспішають захищати працівників. Окрім того, до них не так уже й часто звертаються зі скаргами на дискримінацію за віковою ознакою. І, на жаль, в Україні нині немає судової практики з таких питань. Тому громадяни мають знати, що коли єдиною підставою для відмови у прийнятті на роботу стає вік, то це — пряме порушення прав людини. Правда, роботодавець ніколи не скаже, що не бере старшу людину тільки з цієї причини, — знайдеться безліч інших відмовок, аби це замаскувати. Звісно, озброївшись знаннями в галузі трудового законодавства, можна звертатися до правоохоронних органів з вимогою розібратися в ситуації та припинити протиправні дії працедавця. Проте потрібно мати докази. А їх зібрати ой як складно. Хіба з диктофоном ходити і записувати всі співбесіди чи розмови з керівництвом.
… І складно молодим, бо не беруть на роботу без досвіду, і старшим складно, бо… страшно. Звісно, якби діяли закони, якби було достатньо робочих місць, то такого не було б…

АлМаС.

серпня 11, 2010БУДНІ, Відносини, Загальне

2010-08-11 07:56:24

СОБАКА. ДРУГ ДЛЯ СЕБЕ ЧИ ПРОБЛЕМА ДЛЯ ЛЮДЕЙ?

   Проблеми у Воловці є. Більше того, я навіть наважуся спрогнозувати, що їх ніколи не вирішать. Знаєте, чому? Тому що наші люди не можуть дати раду навіть домашнім псам, хоч це й не вимагає ні коштів, ні організації притулків та стерилізації…

Собака – це ж друг людини? Свого господаря тобто. Для всіх інших – і не повинен. Але й проблему становити для інших не повинен теж. Це, я так вважаю, пересічний мешканець приватного сектора, де цих собак, яких люди чомусь утримують абияк, – греблю гати. Йдеш, бувало, нікого не зачіпаєш, а назустріч… Сказала б – вовк, проте він в нашийнику, отже, добропорядний хазяйський пес. І що в того пса завбільшки, як мій стіл, в голові – один лиш собачий бог відає. Добре, що розминешся без проблем, а трапляється, і перелякаєшся добряче. Сина ж одне таке чудовисько взимку вкусило – від значних тілесних ушкоджень врятували лише двоє штанів, одні з яких були товсті й міцні. А як до нас на куток ходять лікарі, листоноші й ті тітоньки, що показники з лічильників знімають, – це для мене завжди загадка. Викличеш до дитини педіатра – і сидиш у вікні пильнуєш, щоб його сусідські собаки не з’їли!
Адже тільки поткнися сюди – тут з усіх дворів вибігають ніби невеличкі – сантиметрів по тридцять-сорок в холці – псарюги і кидаються під ноги. Серцевий напад можна заробити, не відходячи від каси. А за псарюгами тими (в ліпшому разі) – господарі, які починають кричати щось на кшталт: «Рябко, фу, до мене, на місце, ах ти ж бешкетник!» – так, ніби вони тих псів хоч колись вчили чомусь, чи ті пси хоч на скількись керовані. Жоден той пес і вухом не веде на «фу, на місце». А господар втішає бідолашного перехожого – не бійтеся, мовляв (як тут можна не боятися?), він ще нікого не вкусив досі. У гіршому разі, коли господаря поряд нема, перестрашений перехожий уже рятується, як може і вміє. Запитання, яке в мене найчастіше виникає в цій ситуації: «ЧОМУ той пес не прив’язаний, не замкнений у вольєрі, не обмежений якось у пересуванні?» Чому люди утримують собак для того, щоб створювати проблеми іншим людям – ні, не злочинцям, які зазіхають на їхнє життя чи майно, а просто перехожим?
Та що ж його прив’язувати, він же й погуляти хоче, і в туалет не привчений вдома ходити, та й насправді ще нікого не вкусив – здивуються господарі. Стовідсотково «залізні» аргументи! І думаєш – невже тебе, один з другим, чи твою дитину ніколи отак не лякали чужі пси? Саме такі, домашні, а не бродячі (бо бродячий пес виживає у жахливо жорсткому відборі і йому стане кебети не чіпати людину, а обминути її від гріха подалі).
От скажіть, що заважає кожному конкретному господарю, який свідомо бере в квартиру чи в приватний будинок пса, зробити все для того, щоб той пес не був проблемою для ближніх? Сьогодні ваш собака нікого не вкусив – завтра вкусить чи налякає і потерпілі на вас в суд подадуть, а пса вилучать і присплять. Воно вам треба?
Ваш собака кидається на чужих, бо він – сторож і охоронець? Добре, але він має бути обмежений якоюсь територією і на вході на ту територію мають бути попереджувальні таблички. Охороняє він ваше подвір’я – значить, у нього не має бути можливості перебувати поза тим подвір’ям. У жодному разі й за жодних обставин. Вулиця – місце загального (для всіх і кожного) користування й пересування. І по ній не мають бігати нібито й не бродячі, але бездоглядні собаки, які становлять загрозу для отих всіх і кожного.

Зважаючи на непередбачуваність життя, думаю, варто намагатися робити його якнайбезпечнішим для себе й ближніх. Вже ж таки свого власного собаку можна звести до спільного знаменника й організувати його перебування в світі так, щоб це не становило жодної проблеми чи загрози для людей?
Безкоштовна порада тим службам, в чиїй це компетенції – організувати рейд і штрафувати всіх, у кого песик не обмежений в пересуванні. А отримані кошти можна і притулку для бродячих тварин віддати.

липня 27, 2010Відносини, Загальне, Новини
 
  У ПОШУКАХ СЛОВЕСНОЇ «ПАЦАЛИХИ»…

Однієї веселої студентської днини випала нагода поїхати у рідні Карпати. Вони таки стали рідними за п’ять днів під прекрасним небиськом на схилах біля водоспаду Шипіт. Одне з найвідоміших та найенергетичніших місць України!

Тетяна СВЕРЕДА, студентка Інституту філології та журналістики ВНУ ім. Лесі Українки

Відкрите для всіх і кожного в будь-яку пору року: рюкзак на спину, про намет не забуваємо, купуємо квиток на електричку до Львова, звідти тим же транспортом до Воловця, а далі десять-п’ятнадцять хвилин їзди – і ви в раю! Повітря, небо, водоспад, ліс, але головне – гори…
Що ще в цих краях такого, чого у нас нема? Місцеві люди завжди раді гостям і знайдуть добре слово, щоб потішити. Під час нашої вилазки «на гірську свободу», як представники Інституту філології та журналістики, вирішили трохи позбирати словесних перлів тамтешніх людей. Приємне та й з корисним!
Першим запитанням до нас було: «А що ви у своєму Луцьку там никаєте?». Думали ми думали: і що ж ми там уже «никаємо»? Чи багато студент «заникає»? Хіба конспектів із якогось правопису чи стилістики? А виявилося, що слівце зовсім і не таке значення має. «Никати» на Закарпатті означає «робити». Ми знали, що нашим новим знайомим розповідати: робити багато що вміємо, а найкраще – слухати…
Почали господарів слухати, слів цікавих нових багато дізналися, навіть «перекласти» змогли: «борше» – це швидше, «баяти» – говорити, «гладишка» – глечик, «видіти» – бачити, «бомбетль» – диван, «віходок» – туалет, «свербиус» – шипшина, «капарити» – погано щось робити, «мудьо» – мовчун, «жарівка» – лампочка, «пацалиха» – забава. І ще багато чого з першого разу і «не скумали», чи то пак – «не зрозуміли».
Запросили нас до столу, а там: і карманадлі (відбивні), і киселиця (страва з овочів), і лягер (вино), і москалик (оселедець), і макагіги (солодке), й інші мециї (делікатеси). Господиня годує нас і посміхається: «Ах, які ж ви клапаті!». А ми не дивуємося: клапаті, то й клапаті. Як виявилося, це хороший комплімент для мандрівників, мовляв, вітряні, нерозчесані. То ж з дикою природою на рандці (побаченні) були!
Почастували нас стравою і словом, понабивали ми перлин фольклору та діалектів у наші клапаті студентські голови і пішли далі манджати (мандрувати) та шукати нової пацалихи…

липня 24, 2010БУДНІ, Відносини, Доля, Загальне.

 Повсюди трублять, що наша країна втрапила в тенета суцільної економічної, фінансової та духовної кризи. Яке ж майбутнє ми залишимо своїм дітям та внукам? Ми все маємо,все в нас є; гори і море і родючі поля.Чому ж тоді Україна вимирає з шаленою швидкістю? Страшно стає, коли думаєш про своє майбутнє життя.
Може причина в тому,що нами керують люди,які до нашого етносу не мають жодного родинного відношення? Статистика стверджує,що українців в Україні майже 80 відсотків, то де ж наше пропорційне представництво у сферах влади?
Уже писали найкращі специ з Європи нам конституції і закони, були радниками при українській владі, уже прийняли нас у світову торгову організацію. А ми все ніяк не можемо оговтатись. Все жебраємо в буржуїв грошей, а криза лише посилюється, етнос хворіє і вимирає ледь доживши до пенсії. Необхідно шукати вихід. Потрібно зосереджено напружити мізки і прислухатись до поклику своїх сердець, до природного інстинкту самозбереження.
Боязливі люди мають боязливу мораль; вони славлять те, що ненавидять, вони боронять,те,що їх гнобить і неморальне стає їхньою мораллю. Безвартісне життя того батька, який своїм життям принизив життя дітей і внуків. Хто не здібний зрозуміти істини, що чужа,навіть добра мама не буде ріднішою за рідну, той втратив пошану до себе, до родичів своїх, до Батьківщини своєї. Син не може любити і поважати того чужинця, який убив батька і зґвалтував його матір.
Нація,яка складається з мільйонів збайдужілих “я”, не може мати віри в себе. З такої нації,як з пластиліну, спритні
кремлівські попи ліплять “єдіний руській народ”.Такі “я” живуть і виконують вказівки чужих авторитетів, бо поки що не виростили своїх і по неволі стають свідомим,а дехто свідомим рабом. І чим такий раб займає вищий щабель у суспільстві,чим більш освічений, тим більш ниций і потворніший. Українець, який любить Єрусалим, Ватикан і Московію
більше,як Київ має неприродну, неморальну, викривлену любов.
Доки Ми, Українці не почнемо з довір”ям ставитися до себе, доки не відродяться почуття національної гідності, не відновимо норми патріотичної моралі, доки не визначимо собі достойну ціну і не займемо відповідного місця в світі із
своїм самобутнім духовним обличчям, доті будемо ” стояти на колінах” перед чужими пророками,чужими синами, чужими вождями і вчителями.

червня 20, 2010Відносини, Люди, Новини, Релігія

i_3.jpgДух Божої благодаті витав над Свято-Вознесенською церквою під час Зелених Свят/ на Трійцю/ уjesch.gifВоловці. Православна громада майже після півтора річного ремонту, чекала освячення нових розписів храму, нової престольної позолоченої ризи,внутрішньої і зовнішньої реставраціїї храму. Не так давно затісна для громади церква, збільшилась просторово не лише за рахунок єргономічного переплануваня а й заміною лавиць на менші за конструкцією. Раціональної реставрації зазнали хори,облаштовано дяківський крилос.
І що саме -над витонченим інтер»єром возносяться лики святих із біблійних образів, з реперодукцій чудотоворних ікон.Ошатна церква,оновлення якої тривало за рахунок і стараннями громади,з нагоди зелених свят прикрасилися ще й гілочками липи.
Урочистою була зустріч преосвященого владики,єпископа Мукачівського й Ужгородсь- кого Феодора,який прибув у супроводі почту.Тісним людським коридором , доріжкою з квітів,прямував владика до спеціального підвищення в центрі церковної зали, щоб звідти здійснити канонічний обряд облечення. Настоятель Воловецького храму отець Роман подає митру й інші атрибути владичого сану,й сановник у лункій тиші читає богонатхнені молитви на освячення нового церковного розпису й позолоченої ризи,всієї оновленої церкви,просячи в Бога-Отця благословити і освятити все і вся й подати благодать храм  і його прихожанам.І під задоволений і втішний гул учасників торжества щедро скроплює оновлений храм.Після величної божественної Літургії,яку владика провів спільно з прибулими з ним священнослужителями, та з духовними отцями православних громад Воловеччини.
Високий сановник відзначив старання церковної громади у прикрашенні храму Божого,що є малесенькою часточкою Неба і Царства Божого,домом Божим на землі. Закцентував увагу присутніх на довершеному зовнішньому і внутрішньому опорядженні храму,усталеному порядку та чистоту,воздав хвалу таланту іконописця Миколи Васильовича Мацура,подяку –старанності пастви,яку цілеспрямовано веде Божими стежками добрий пастор-Роман Глюдзик.Дякуючи душпастирям і всім вірникам за Святий світлий день у серці Верховини,владика Феодор відзначив усіх,хто постарався в оновленні храму.За ревну службу Церкві Христовій настоятелю храму,протоієрею доброму пастору вручено високі нагороди:Хрест з прикрасами і грамоту митрополита Київського і всієї України Володимира.Такі ж грамоти і медалі рівноапостольного Святого князя Володимира удостоїлися голова церковної ради та художник-іконописець.
Отець Роман наприкінці Божественної Літургії щиро подякував преосвященному владиці Феодору за піклування про духовний розвиток православних приходів Воловеччини,за окрасу своєю присутністю,за глибину молитов і проповіді велелюдного і величного торжества Свято-Вознесенського храму.

червня 18, 2010Відносини, Люди, школа

Кухонний комбайн вчительці від четвертокласників на випускний.

27.05.10 17:59 | учитель

index_7.jpgВідзвенів останній дзвіночок по всіх українських школах. Самий веселий із дзвіночків всього навчального року,та не зовсім приємний для батьків гірської забутої Богом і людьми
Воловеччини. На мою електронну адресу надійшло повідомлення слідуючого змісту- “…Я мама одиначка.
Живемо дуже скромно, перебиваємося з хліба на воду від зарплати до зарплати. Моя донечка закінчила четвертий клас
Воловецької школи. Всупереч розпорядженням і рекомендаціям Міністерства освіти, в нас у класі, невідомо
на яких підставах “збирали” на подарунок вчительці по 50 гривень з кожного учня /купили кухонний комбайн за 1100гривень/, 20 гривень на квіти і 70 гривень на ресторан, бо ж діти закінчили початкову
школу і треба “достойно” відсвяткувати “випускний” і подякувати вчительці, бо на слідуючий рік вчитиме не одна вчителька.”

червня 16, 2010Відносини, Люди, Скандали

 


Історія одних пологів

Автор: Володимир МАРТИН (Ужгород)

Покликання медиків — лікувати й рятувати людські життя. Але іноді, на жаль, трапляється й навпаки. Щастя народження первістка для молодої сім’ї Салтикових із Воловецького району (Закарпаття) обернулося трагедією — через кілька днів після народження дитина померла. Батьки впевнені, що сталося це через грубу недбалість завідувача акушерсько-гінекологічного відділення, котрий під час складних пологів буквально скрутив немовляті голівку, а тепер списує свою провину на обставини, що склалися…

«Ми з чоловіком уже третій рік працюємо в Чехії, — розповідає Уляна Салтикова із с. Абранка Воловецького району. — Робота офіційна, є всі документи, в тому числі медичне страхування. Коли влітку 2008 року завагітніла, стала на облік у місцевому пологовому відділенні — у м. Тішнов, що неподалік Брно. Регулярно відвідувала лікаря, здавала аналізи, адже це була моя перша вагітність. Мені тридцять років, тому дуже переживала, але лікар завжди заспокоював: «Усе добре — здорова мама, буде здорова й дитина». Спочатку планувала народжувати в Чехії. Коли настав час, лікар виписав довідку, мені виплатили декретні. Але потім ми з чоловіком вирішили — якщо все одно не можу працювати, краще поїхати додому й народжувати там. Я повернулася в рідне село наприкінці грудня 2008 р. й відразу після новорічних свят стала на облік у пологовому відділенні Воловецької райлікарні. Гінеколог у районі тільки один — Михайло Лопіт, отже, вибору не було. Лікар покрутив у руках мою чеську картку, повернув її і завів іншу. Я ходила до нього на консультації спочатку раз на місяць, потім трохи частіше.

12 травня, відчувши наближення пологів, попросила чоловіка відвезти мене до лікарні. М.Лопіт сказав: «Я не маю часу тебе приймати, приходь завтра». Ми приїхали 13 травня. Після огляду лікар повідомив, що народжуватиму після обіду або ввечері, і розпорядився помістити мене в палату. Того дня почалися перейми, але слабкі. В очікуванні минула ніч і перша половина 14 числа, а після обіду відійшли води й почалися сильні перейми. Побачивши це, М.Лопіт наказав: «Зачинись у палаті й сиди там». Перейми посилювалися, біль ставав дедалі сильнішим, а до мене ніхто не підходив. Я відчувала, як рухається дитина, і не знала, що робити — лежати чи сидіти, мені ніхто нічого не пояснив. Часом біль ставав таким сильним, що я хапалася за батарею або в нестямі крутилася в ліжку. Голосно кричала й кликала на допомогу, але ніхто не підходив. Коли біль ущухав, я телефонувала мамі й подрузі в Харків, питала, що робити. Подруга радила: «Лягай у ліжко, тужся й народжуй сама». Я намагалася, але нічого не виходило. Був тільки страшний біль, якого я ніколи доти не відчувала. М.Лопіт зайшов лише ввечері й сердито буркнув: «Ти думаєш, я прийматиму в тебе пологи? Я працював день і ніч, я дуже стомився», після чого зробив мені три уколи, дав попити якоїсь водички й пішов. Я трохи заспокоїлася й заснула. А вночі знову почалися перейми. Вони тривали недовго, але були дуже болісні. Я кричала на весь голос так, що збіглися всі медсестри. Але ніхто нічого не робив, нікого не викликав, просто стояли й дивилися. Лікар прийшов уранці 15 числа й поставив мені крапельницю. Я просила зробити мені кесарів розтин, бо води вже відійшли, а народити сама я не можу. Він відповів: «Добре» й розпорядився відвезти мене в передпологову палату. Там я пробула сама ще кілька годин. Біль накочувався хвилями, але ніхто не підходив полегшити його. Через відчинені двері я побачила М.Лопіта й попросила води. Чула, як він обурювався: «Що вона собі думає? Я іще й воду їй носитиму? Та хто вона така?!». За хвилину зайшла медсестра і, поставивши склянку води, почала вичитувати за те, що я насмілилася відволікати завідувача відділення. Я пояснювала, що не мала на увазі конкретно його, просто просила, щоб мені зробили кесарів розтин, бо не могла більше терпіти. Іноді я думала, що помираю. Лікар зайшов лише після обіду, сказав: «Тужся ще двадцять хвилин» і пішов. Я тужилася, але марно. Він повернувся через півгодини й наказав: «В операційну її». «Операційна зайнята», — відповів хтось. Тоді він почав робити мені щось схоже на масаж. Дитина не виходила, щось їй заважало. В лікаря тремтіли руки, він кричав на медсестер і по черзі прикладав до мене три вакуумні екстрактори, щоразу кажучи: «Вони не працюють». Нарешті схопив ножиці й став різати мене внизу. Далі я все бачила наче крізь пелену — багато крові, але болю вже не було. Відчула, як він із грубою силою витягнув з мене дитину, поклав на стіл і гукнув: «Реаніматора і дитячого лікаря сюди!». Дитячий лікар прийшла хвилин через п’ятнадцять. «Я на пошту ходила», — пояснила свою затримку і стала поправляти перед дзеркалом зачіску. На дитину навіть не подивилася. Нарешті мені зробили укол, і я провалилася в сон».

Чоловік і мама Уляни весь цей час були під пологовим відділенням. З того, як забігав стривожений персонал, вони зрозуміли, що сталося щось непередбачене. До немовляти з Мукачевого викликали реанімаційну бригаду, яка доставила його в обласну дитячу лікарню. Через три дні після виписки з пологового відділення туди поїхала й молода мама.

«Ще у Воловці мукачівські лікарі казали, що дитина в дуже важкому стані, шансів майже немає, — продовжує Уляна. — Я бачила, що в синочка неприродно зміщені ребра, по тілу пробігають судоми. На другий день, коли полегшення не настало, мама запросила в лікарню священика, і він похрестив дитину. Ми назвали сина Кирилком. Я чула, як лікарі говорили між собою: «Як він міг? У нас навіть 600-грамові діти виживають, а тут помирає такий хлопчик. Він же йому голівку відкрутив…»

Через чотири дні після народження дитина померла. Поховали її в рідному селі матері.

«Коли почався похорон, у двір залетів яскравий метелик, — розповідає Улянина мама Ганна Юріївна. — Він був великий, наче пташка, і дуже гарний. Метелик супроводжував процесію до самого кладовища — то сидів на хлопчикові, який ніс розп’яття, то перелітав на подушку до дитини. А коли труну закопали, сів Сергієві, батькові Кирила, спершу на руку, потім на плече, а далі піднявся вгору і зник. Посаджений Сергієм на могилці трояндовий кущ не переставав цвісти кілька місяців. А в Уляни почалася глибока депресія. Вона взяла з лікарні пелюшку, на якій у кювезі лежала дитина, весь час прикладала до обличчя й казала: «Вона так гарно пахне». Пелюшка справді майже два тижні тримала аромат, наче її в церкві окропили миррою. Дочка весь час лежала й повторювала: «Я піду за своїм синочком». Уляна з Сергієм так чекали цю дитинку… Я боялася, що втрачу і доньку, водила її до монахів, бо покладатися тепер залишалося тільки на Бога».

червня 15, 2010БУДНІ, Відносини, Влада і політика., Загальне, Люди, Новини
Представлено керівника Воловеччини
15.06.10
Представлено керівника Воловеччини


/06.05.2010/18:50/


6 травня, голова облдержадміністрації Олександр Ледида представив
новопризначеного очільника Воловецького району. Згідно з розпорядженням
Президента України від 30 квітня 2010 року головою Воловецької
райдержадміністрації став Василь Ковбаско.

Новопризначений керівник Воловеччини вже має досвід роботи на керівних
посадах. Свого часу Василь Ковбаско очолював Свалявську та Воловецьку
районні державні адміністрації. Сьогодні головним своїм завданням він
бачить відродження гірського краю:

– Потрібно зробити все для покращення життя краян. Найпершим завданням є
налагодження інфраструктури, розвиток туризму, відтак – створення нових
робочих місць та нові можливості для бізнесу.

Представляючи нового очільника району, Олександр Ледида наголосив:

– Воловеччина – ідеальний район для розвитку туризму. Чисте повітря,
дивовижна природа та працьовиті люди здавна прославляють цей гірський
край. Тому першочерговим завданням влади є створення гідних умов для
малого та середнього бізнесу, на плечі яких і ляже основний тягар з
відновлення інвестиційної привабливості Воловеччини.

Довідка

Ковбаско Василь Васильович Народився 25 вересня 1957 року на Іршавщині. У
1989 році закінчує УжДУ та отримує кваліфікацію “філолог”. 1998 –
Василь Ковбаско здобуває другу вищу освіту за фахом “юрист”. Трудову
діяльність розпочинає у 1977 році з посади вихователя Мукачівського
професійно-технічного училища. 1979-1983 рр. – працює майстром
виробничого навчання, в т.ч. по 1987 рік – секретар комітету комсомолу
Мукачівського професійно-технічного училища №1. З 1987 по 1991 рік
Василь Ковбаско займає посаду заступника директора Мукачівського
професійно-технічного училища №31. Наступний рік працює завідувачем
відділу народної освіти Мукачівського райвиконкому. З 1992 по 1999 роки
обіймає посаду директора Мукачівського професійно-технічного училища
№31. У 1999 році стає начальником Мукачівського управління юстиції в
Закарпатській області. 1999 – 2000 рр. – голова Воловецької
райдержадміністрації, 2000 – 2001 – голова Свалявської
райдержадміністрації. Наступні три роки обіймає посаду директора
Мукачівського професійно-технічного училища №31, реорганізованого в
Мукачівський професійний аграрний ліцей. 2005 – 2006 р. – Василь
Ковбаско завідувач адміністративно-господарського управління
Закарпатського інституту ім.А.Волошина Міжрегіональної академії
управління персоналом. Наступний рік обіймає посаду директора
Мукачівського виробничо-комерційного комбінату Закарпатської
облспоживспілки. З 2006 року працює директором професійно-технічного
закладу “Мукачівський професійний аграрний ліцей ім.М.Данканича”.

Має почесне звання “Заслужений працівник народної освіти України”, орден
“За заслуги” III ступеня. …

Комментариев: 0
Подробнее >>

Чому Ковбаско досі не при справах
15.06.10

Ледида розкрив таємницю, чому Ковбаско досі не при справах

Затримка з призначенням нового голови Воловецької РДА пов’язане з кадровими перестановками у виконавчій вертикалі Закарпаття.

Ледида  розкрив таємницю, чому Ковбаско досі не при справах

Про це заявив сьогодні на прес-конференції в Ужгороді голова Закарпатської ОДА Олександр Ледида.

«Попередньо на посаду голови Воловецької РДА планувалася інша кандидатура, але через кадрові перестановки на цю посаду подано кандидатуру В.Ковбаска. Цим пояснюється затримка», – зазначив губернатор.

За словами О.Ледиди, станом на сьогодні Василь Ковбаско успішно пройшов співбесіду в Кабміні та Адміністрації Президента, і найближчим часом буде призначений головою Воловецької РДА.

Чутки про те, що депутати районної ради звернулися зі зверненням-протестом до Президента проти такого призначення, керівник краю зауважив: «Якщо вони (депутати Воловецької райради – ред.) пропонують підтримати людину, яка жодного дня не працювала у виконавчій владі, то я на таку людину подання не дам. Проведено відповідне соціологічне дослідження, згідно результатів якого кандидатура В.Ковбаска знаходить підтримку серед населення району».

Комментариев: 0
Подробнее >>

Освятив фару у Волівці
15.06.10

Владика Мілан освятив фару у Волівці (ФОТО)

6 лютого, у день преподобної Ксенії Римлянки, відбулася довгоочікувана подія у селищі Воловець – освячення нової фари.

а старим звичаєм владику Мілана привітали діточки короваєм та квітами, а також його привітав протоієрей Василь Гуйван, декан Воловецького деканату. Перед Архієрейською Службою Божою, яку разом з владикою співслужили шість священиків та два диякони, владика Мілан уділив піддияконат семінаристам 5 та 6-го курсу УжБА.

Після закінчення Літургії було відправлено панахиду за всіх померлих. Потім під спів колядок (тут їх співають аж до Стрітення) процесія перейшла з церкви до нової фари, котру освятив владика.

Комментариев: 0
Подробнее >>

Самогоне, самогоне, хто ж тебе тепер не гонить?’
15.06.10
Самогоне, самогоне, хто ж тебе тепер не гонить?’

САМОГОНЕ, ХТО Ж ТЕБЕ ТЕПЕР НЕ ГОНИТЬ?’

Спивається і деградує гірське українське село.
Без будь яких сексотів, які глибоко законспіровані в першому ліпшому селі легко можна виявити тих хто  жене на “продаж”.
Інформатори, жінки п”яниць, прокласифікують наявну в селі групу
самогонників (список далеко не повний) на види. Зокрема, є спеціалісти, в
яких виробництво одурманюючого напою поставлено мало не на конвеєр і
цілодобово спраглий люд частують за гривні. Як відомо, для цього
промислу ліцензія не вимагається. Є кмітливі фахівці, які працюють на
бартерних умовах, тобто, якщо приніс споживач щось у мішку чи кошику —
отримуй преміальні сто грамів. У селі також визначались заможніші
господарі, які мають техніку, добрива, а також сулії з самогонкою. У той
же час виник “пролетаріат”, котрого за якусь гривню і все ж ті
преміальні можна дешево найняти. Нібито ось таке гасло на озброєнні в
деяких дрібних новітніх українців: “На наш вік рабів вистачить”.
Очевидно, мається на увазі, що потік самогонки як основного стимулу до
праці не обміліє.
В любому селі в зустрінеш флегматичного чоловіка, що ще
до обіду дивиться в землю посоловілими очима і котрий так оцінить
ситуацію: у селі всі гонять і п’ють самогон, бо щодня є якісь празники,
професійні свята, іменини і просто зустрічі в колі друзів. Слова
компетентної людини знайшли своє побічне підтвердження в сільському
магазині. Продавець запевнила, що, буває, не продає за день жодної
пляшки горілки чи вина. А від чого ж люди хмеліють? На жаль, для загалу
“чорнило”, яке колись продавали за рубель, зникло разом з радянською
владою. З магазину “казьонку” чи вино беруть на якусь оказію, щоб
урізноманітнити святковий стіл. Це начебто екзотика. Натуральний продукт  поза конкуренцією.
Пиятика і злодійство ходять в обнімку, як коханці. Давно минули ті часи, коли в
селах не замикали домівок, а двері “перехрещували” палицею. Раніше не
крали — “брали” своє майно у колгоспі — і в цьому й сорому не вбачали.
Оскільки соціалістичні набутки, вважай, скінчилися, а хватка залишилася,
то дійшли руки і до хазяйського, бо випити хочеться.т Коли в середині “смалить”, то підеш на
будь-які, навіть підступні і огидні вчинки.
Такого в селі раніше не було: досить  добро перенести від хати до хати, щоб отримати від сусіда заповітну
пляшку. Не допомагають толерантні вмовляння сільського голови: “Розумію, якщо пенсіонеру треба вигнати самогонки на свято, урочистість. Але ж не торгуйте, невже запоможетеся тією гривнею?”. Скільки каліцтва через
горілку, скільки людей пішло з життя — бідкаються в селі. Треба “гайки”
прикрутити, розпустилися — звертаються хтозна до кого. Чекають доброго
“царя”, який наведе порядок.

Комментариев: 0
Подробнее >>

Перші наглядні кроки.
15.06.10
Перші наглядні кроки.

15.06.10 17:24 в Ми з Воловеччини. | влада

Пройшов рівно місяць після призначення Головою Воловецької РДА п.Ковбаска В.В. Нарешті цетральна селищна
вулиця Карпатська позбавляється ям /в народі її називали-японська вулиця самаяма/.Минула влада планувала
багато,а результатів щось  замітно не було.То асфальту не давали то хотіння не було.Минулий імідж і авторитет
жорсткої руки своє діло робить на пользу громаді.

Комментариев: 0
Подробнее >>

Голова Воловецької райради Култан В.
15.06.10
Голова Воловецької райради Култан В.

20.04.10 12:31 | важно

Сьогодні 20 квітня 2010 р. на позачерговій сесії районної ради Головою обрано Култана В., який вже був в керівництві
ради. У 2004 р.він був заступником Панькулича І.

Комментариев: 0
Подробнее >>

Час міжусобиць закінчився.
15.06.10
Час міжусобиць закінчився.

27.04.10 22:44 | подлость

Ми,кому за п’ятдесят,вже більше ніколи не побачимо дійсно вільної,суверенної держави-європейської України.
Століттями Українська спільнота ціною неоплатних жертв виборювала своє право на самостійне існування.Ось вже два
десятиліття Україна важко і болісно народжує свою демократичну державу для вільних громадян.
Якщо сьогоднішня влада не схаменеться то Україну чекає доля Молдови і Грузії,адже від Киргизії до Польщі йде
операція Кремля по”усмирєнію територій”.Сьогодні, як ніколи,політики, що опинились в опозиції повинні об”єднатись і тільки єдність їх і громадян,громадянсього суспільства поки що здатна вберегти нашу батьківщину від перетворення в
колонії з олігаргічними режимами.Бездіяльність і короткозорість політиків,підміна державної політики особистим
амбіціям вже відкрили шлях зраді національних інтересів слідуючими наступниками.
Час міжусобиць закінчився.Настав час дій, час збирати каміння.Ніхто і нікому не давав право купляти-продавати
незалежність нашої України.

Комментариев: 0
Подробнее >>

Перевірити персону Мирослава Щербея.
15.06.10
Москаль просить Азарова перевірити персону Мирослава Щербея.

19.04.10 19:25 | настоящее

Москаль просить Азарова перевірити персону Мирослава Щербея, призначеного начальником ГУ МНС на Закарпатті
/…

Комментариев: 0
Подробнее >>

Наслідки глобального потепління
15.06.10
Наслідки глобального потепління.

22.04.10 07:42 | погода

22-е квітня.Вчора любувалися цвітом на деревах, а сьогодні  раненько,за вікном наслідки глобального потепління-
падає тяжкий лапатий сніг- на градуснику  мінус два.Що ж то за потепління таке, якщо наприкінці квітня земля
вкривається снігом? Скільки років підряд повторяється таке неждане похолодання, а наші люди постійно наступають
на одні і ті ж граблі-садять городи на початку квітня, тільки-но зійде сніг, а потім досаджують, пересаджують,
перекопують.Можливо через те, що не мають чим зайнятись?

Комментариев: 0
Подробнее >>

Запрацював реконструйований щебеневий завод
15.06.10
Запрацював реконструйований щебеневий завод біля села Підполоззя

19.04.10 07:03 | продвижение сайта

Воловецький “Агрошляхбуд” готовий співпрацювати з
замовниками з-за кордону

Комментариев: 0
Подробнее >>

Живіть так,як вам хочеться.
15.06.10
Живіть так,як вам хочеться.У житті людей успішних, «щасливчиків», простежуються декілька
тенденцій.Порада головна. Ці люди вперто будують свій успіх, попри
«зовнішні обставини», власні помилки і труднощі. Як фермер вирощує свій
урожай, так і ці люди плекають свій успіх. Вони не скаржаться, не
скиглять, не кидають розпочате на півдорозі, не чекають, коли успіх
впаде на них з неба. Вони самі будують шлях до свого щастя.

Звідси і перша порада: плануйте свій успіх. Наполегливо працюють, хоча
збоку це може бути малопомітно. Просто праця щасливчиків дещо інша, ніж у
«звичайної, нормальної людини». Вони віддають перевагу незвичним,
неперевіреним шляхам. І саме ці шляхи дають результати, недосяжні для
звичайної людини.Ось і друга порада: шукайте нестандартні шляхи
вирішення проблем.«Щасливчикам» притаманна ще одна специфічна риса —
ставлення до помилок. Вони заздалегідь знають, що можуть помилитися, та
все ж ризикують. Помилившись, аналізують результат і на основі цього вже
роблять наступний крок. Те, що інші вважають трагедією і невдачею, ці
люди використовують як життєвий урок: вчаться чомусь корисному. Адже, як
відомо, за одного битого двох небитих дають!Ось і третя порада:
ставтесь до помилок як до досвіду, а не як до трагедії або провалу.
Аналізуйте свої помилки, не повторюйте їх. І завжди шукайте в них
користь. Вона там є!Рішучість — ось що ще відрізняє улюбленців фортуни.
Дія. Можна багато знати і навіть уміти, але поки не почнеш діяти, нічого
не відбудеться. Можна все життя «накопичувати знання» і чекати
«відповідного моменту». Тільки для абсолютної більшості населення такий
момент не настає! Звичайно, безрозсудність і спонтанні дії теж не
приносять результату. Тут можна порадити: використовуйте принц


© 2007-2015 В І Л -сайт для Воловецького району. | Працює на Wordpress наданий сервісом BLOG:NET.UA за підтрики Trip to Europe