травня 18, 2012Випадки, Відносини, Влада і політика.

В Ужгороді побили секретаря міськради

18.05.2012 17:16

За фактом побиття секретаря Ужгородської міської ради Віктора Щадея порушено кримінальну справу — повідомили у прес-службі прокуратури Закарпатської області.

17 травня, близько 22.45, двоє невідомих чоловіків, з хуліганських спонукань, заподіяли секретарю Ужгородської міської ради Щадею тілесні ушкодження.

Розслідуванням кримінальної справи займається Ужгородське МУ УМВС України в Закарпатській області. Хід розслідування цієї справи прокуратура тримає на контролі.

За хуліганські дії винним загрожує обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років.

вересня 13, 2011Вибори, Відносини, Влада і політика., Загальне., Новини, РАЙОН

 Останнім часом у районних центрах суттєво дорожчають квартири, тоді як в обласних центрах ціни на квадратні житлові метри поволі сунуться вниз. Пояснюється ця “сільська тенденція” доволі просто: до містечок утікають із навколишніх сіл, де життя зробилося нестерпним.

…далі »

липня 18, 2011БУДНІ, Влада і політика., Загальне., Новини, РАЙОН, сільська влада, Скандали

Ш А Н О В Н І   М Е Ш К А Н Ц І  :вул. Шевченко, Терешкової, Гагаріна Б. Хмельницького, Грушевського, І. Франка !!!

Доводимо до Вашого відому, що за час перебування попереднього голови Воловецької селищної ради Яремчука М.М., було незаконно передано у власність без  винесення питання на сесії Воловецької селищної ради, (дане питання не розглядалося і не обговорювалося депутатами) мешканцям міста Свалява, Мукачева, Ужгорода, земельні ділянки на ваших пасовищах, в ур. «Каковець», «Свинний», «Кілиця», які вами використовувалися з діда – прадіда, ці «поважні» громадяни отримали земельні ділянки у користування безоплатно, для ведення так званого селянського господарства та садівництва. ???

…далі »

лютого 7, 2011Відносини, Влада і політика., Загальне, Історія, Край, Область, РАЙОН

04.02.2011

tags: 

від vestnik55

 

  

1 Vote

 

Через те, що поряд існували селища майже з однаковими назвами: Волове і Волівець часто виникала плутанина з поштовими відправленнями, прийнятті документів та орієнтації в назві громади- волівчани, воловчани.

Оскільки Волівець- ще й залізнична станція, назву яку занесено на дорожні карти Європи, включено в різні довідники і розклади руху поїздів від Чопа до Владивостока, вирішено зберегти назу “Воловець” а перейменувати  Волове.

На початку 1953 р. у Воловому відбувся актив, на якому керівники округу проінформували про перейменування населеного пункту..

Поступило три пропозиції назв: Верховина, Межигір”я і Червоноармійське.

Вирішили підтримати назву – “Межигір”я”, а для того, щоб назва набрала поетичного відтінку і була більш зрозумілою, зупинилися на назві – “Міжгір”я”.

січня 5, 2011Відносини, Влада і політика., Загальне, Історія, Новини

Пам”ятник В. Чорнов

У 1969,1970 роках В’ячеслав Чорновіл працював спостерігачем Воловецької метеостанції в Закарпатті, де 1970 року Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», в якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національного спротиву. Він — його організатор, редактор і видавець.
Тут же, на метеостанції його заарештовують за заявою місцевого жителя з Воловця сорокарічного Гриця Т… Гриць часто ходив на метеостанцію, спілкуватися з В”ячеславом про тогочасне життя-буття, бо той дуже гарно і цікаво розповідав навіть про відомі речі. Ще й журнал політичний давав почитати. Не раз Гриць бачив,як Чорновіл слухав “Голос Америки”, після чого дуже лаяв Радянську владу… Ідейний воловчанин Гриць не міг стерпіти такого і мов той Іуда доніс про його розмови, читання , бесіди і про не раз бачене слідчому КДБ капітану Черевку В. За таку пильність та ідейну зрілість був нагороджений Закарпатським КДБ 30 рублями преміальних і “іменним” годинником.
Вкотре переконуємось, що недарма кажуть”Нема нічого таємного , щоб не стало відомим”. І от зараз, коли цей Гриць вже старий дід; внук поцупив у нього цей годинник і похвалився товаришам, що дід не раз хвалився , як він “здав” Чорновола і став ” секретним “кгбістом”
Ось як було арештовано В”ячеслава Чорновола, який мабуть не мав жодної підозри на “ідейного” Гриця…

грудня 19, 2010Влада і політика., Історія

Мешканці закарпатського міста на референдумі проголосували за його перейменування

31 жовтня жителі Берегово, що на Закарпатті, на місцевому референдумі висловилися за повернення йому угорської назви Берегсас. За даними керівника Карпатського центру полінгових досліджень, викладача Ужгородського національного університету Федора Шандора, ідею перейменування міста підтримали 4 688 мешканці, проти висловилися 4 358, ще 332 бюлетені визнано недійсними. Тобто прихильників зміни назви виявилося на 330 більше, аніж противників. Усього в референдумі взяло участь 47,76% виборців.

Історичний екскурс

Перемога в Угорщині правих сил, про яку чимало писалося в Україні, вже дається взнаки і на Закарпатті. За запровадженням подвійного мадярського громадянства для угорців за межами Угорщини слідують наступні кроки, тепер уже із закарпатського боку. Повернути місту угорську назву Берегсас вирішила на недавній сесії Берегівська міськрада, звернувшись із відповідним проханням до обласної ради та парламенту. Аби зрозуміти суть питання, треба зазирнути до історії. За час свого існування це місто, яке нині налічує 26 тисяч чоловік, мало чотири назви. У ранньому середньовіччі (XIII століття) його йменували спочатку Лампертгаза, далі – Лампертсас, із кінця XV століття – вже Берегсас, а з 1920 року – Берегово. Усі чотири назви є історичними, бо кожна з них має довгий період використання. Навіть останній назві «Берегово» невдовзі виповниться століття і застосовували її три різні держави, в яких опинялося містечко (Чехословацька Республіка, СРСР та Україна).                            Берегівський район – єдиний на Закарпатті, де угорці перебувають у більшості. 1991 року тут навіть провели референдум про створення автономного угорського округу. Ясна річ, ніхто такої ініціативи місцевої влади не схвалив. Результати референдуму (а точніше – опитування) залишилися на папері. Однак за 20 років багато що змінилося.  За переписом 2001 року, угорців у Берегові уперше стало менше від 50%. Причина очевидна – еміграція до Угорщини, де рівень життя значно вищий. Тож Берегово поступово змінює своє національне обличчя. Змінює, зауважимо, природнім чином, а не насильницьки. Тут у ревізіоністських політичних сил і виникає потреба зафіксувати угорський характер міста хоча б у його назві. Адже якщо назва Берегово має виразно слов’янський характер, то Берегсас – виразно неслов’янський. Боротьба точиться фактично за другу частину слова, адже перша у них спільна. «Берег» – саме так називався угорський комітат (по-теперішньому – область), центром якого було це містечко. Тож назва Берегово для слов’ян цілком логічна. До назви комітату Берег чехословацька влада додала присвійне закінчення (порівняймо закарпатські Мукачево, Данилово, Павлово) і утворила назву міста, яке було його центром. Цього року їй виповнюється вже 90 років. Цілі покоління закарпатців знають це місто саме під такою назвою.

Унгвар, Мункач та інші

Для чого ж тоді запроваджувати офіційну назву «Берегсас»? Відповідь очевидна: щоб і українців змусити використовувати угорську назву. І тут затятим прихильникам угорського ревізіонізму хочеться нагадати про принцип паритету.  Чи називають угорці Ужгород, в якому живе 80% українців, Ужгородом? Ні. Вони принципово пишуть свою назву – Унгвар. Так само для них не існує офіційної назви Мукачевого, Сваляви, Виноградова чи Міжгір’я. Є тільки Мункач, Сойво, Нодьсевлюш та Ікирмезов.  Угорці навіть не визнають назви «Закарпаття», досі йменуючи наш край «Карпатолйо» (Підкарпаттям). Хоча за часів СРСР справно писали по-мадярськи Закарпатська область («Карпатонтулі терулет»). Однак «Закарпаття» і «Підкарпаття» – це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. І річ тут не в лінгвістичних тонкощах. Причому назву «Підкарпаття» вживають навіть угорські політики з Будапешта на переговорах із київськими чи закарпатськими колегами. А наші дипломати тільки кліпають очима, не розуміючи тонкощів перекладу.Тому виникає запитання: чому українець має зректися свого варіанту «Берегово», коли угорці й надалі всі українські назви (навіть офіційні!) переробляють по-своєму?  Адже за СРСР такого не було. Угорські редакції на Закарпатті справно вживали «Ужгород», «Мукачеве» чи «Міжгір’я». Себто офіційні назви населених пунктів. А от у незалежній Україні почали їх ігнорувати, перейшовши на варіанти, запроваджені, до речі, часто угорською окупаційною владою 1939 року.

Адже для угорців питання назви завжди було питанням політичним. 1898 року в Угорщині навіть було ухвалено спеціальний закон про мадяризацію всіх немадярських назв населених пунктів. За цим законом дозволялася тільки одна назва – угорськомовна, яку визначила спеціальна комісія. І почалося: село Осій стало Сойкувфолво, Неліпино – Гаршфолво, Тишів – Чендеш, Обава – Дунковфолво… Сотні закарпатських поселень отримали нові назви, абсолютно для них нехарактерні.  І ось тепер угорська преса Закарпаття використовує ці придумані назви як «історичні», ігноруючи офіційні. Але ж це порушення цивілізованих норм співіснування не тільки етнічних спільнот, а й закону. Хіба в Міжгір’ї живуть угорці, щоб його досі називати Ікирмезовом?  Якщо ідею з перейменуванням Берегова буде реалізовано, і українці (росіяни, чехи, словаки) змушені будуть зректися своєї назви, угорці (яких серед населення краю 12%), думається, теж муситимуть вживати офіційні назви й інших населених пунктів Закарпаття. Не Унгвар, Мункач, Тийчу чи Рогув, а Ужгород, Мукачеве, Тячів і Рахів.

  Не кажучи вже про фінансовий бік перейменування райцентру, а отже – й цілого району та всіх його установ. Невже в Берегові нема куди витрачати ці сотні тисяч гривень? Адже місто, на думку його мешканців, далеко не в найкращому стані.  Міські депутати у зміні назви посилаються на опитування 1990 року, забуваючи чомусь, що національний склад населення Берегова за ці 20 років суттєво змінився.  Для угорців досі Відень – це Бейч, Братислава – Пожонь, а Львів – Лемберг. Хоча цілий світ вживає назви, якомога ближчі до оригінала. Так зручніше і толерантніше.

серпня 15, 2010Влада і політика., Новини

 

Від обіцянок провести реформи нова влада переходить до конкретних справ. З перших же підготовлених нею важливих документів стало зрозумілим, у чиїх інтересах реформи будуть проведені. Не абстрактних людей (згадаймо гасло „Україна для людей!”), а конкретних олігархів, які спонсорували перемогу Януковича на виборах. Партія реґіонів розробила низку важливих документів, спрямованих на зміцнення влади великого капіталу.
Прийнятий Верховною радою у першому читанні Податковий кодекс захищає головним чином його інтереси, а не малого та середнього бізнесу. Трудовий кодекс реґіоналів взагалі позбавляє працюючих за наймом багатьох прав, за які боролися покоління робітників. Чого лише варта ідея підвищення пенсійного віку? Навіть союзники ПР по коаліції – кому-ністи – відчули, що подальша підтримка такої політики з боку КПУ може позбавити компартію її традиційних виборців. Але це розуміння прийшло лише до знавців вітчизняної політики. Простий люд ще не розібрався у хитросплетіннях юридичної казуїстики, якою так добре володіють представники Партії реґіонів. А розбереться запізно. Гайки вже закрутять до самого кінця, влада буде узурпована в одних руках.

серпня 5, 2010Влада і політика., податки

podatokУкраїні пороблено, бо інакше її не роздирали б політичні чвари, тут не процвітав би вождизм, а українці не шукали б по закордонах кращого життя для себе та своїх дітей.

Пороблено людям, які упродовж двадцяти років не здатні обрати собі гідних гетьманів та щоразу ведуться на пустопорожні обіцянки національно-безідейних перекінчиків, підлабузників та їх нашпигованих мільярдами хазяїв.

Пороблено владі, яка вже наступного дня після тріумфального сходження на Печерські пагорби, намагається повернути собі витрачені на авансування виборців кошти, отримати кратні дивіденди, нишпорячи у напівпорожніх кишенях українців та згрібаючи навіть крихти із сусідських празникових столів.

Щоправда, за дозвіл бути «запорожцями» на чужому весіллі вітчизняна влада розраховується також не своїми кровними:  то кабальною орендою українських територій, то впровадженням «языковедения» у навчальних закладах, а то й замовними судами проти національних героїв.

Що не кажіть, а Україні пороблено, і з кожним наступним днем ці пороби перекидаються на все нові сфери суспільно-економічного життя, прогресують і загрожують стати визначальним фактором існування українців як нації та України як держави.

На своїй минулотижневій прес-конференції для звезених з усіх куточків країни журналістів Прем’єр-міністр значуще зауважив, що за три останні роки державний борг України зріс утричі і сягнув 316 млрд. грн. А це значить, наголосив Микола Азаров, що кожен наш громадянин винен кредиторам 7 тисяч гривень. Цікава арифметика. За логікою Прем’єра, українці просто зобов’язані віддавати кошти, які вижебрала влада. Байдуже яка – попередня чи нині діюча, бо насамперед принижує зовсім інший аспект цієї проблеми: брали чиновники, а розраховуватися повинен народ. Але ж, вибачте, якщо я ні у кого і нічого не позичав, то чому комусь щось маю повертати?

Десятки мільйонів українців щомісяця перераховують до бюджету податки навіть з мізерних за нинішніми мірками заробітків. Нас спонукають справно платити як за  «безкоштовні» освіту та медицину, так і за ліфти, що не працюють, за послуги, яких не надають, за «гарячу» воду кімнатної температури та за «чисту» холодну – чайного кольору, за невеличкі острівки асфальту посеред суцільних вибоїн на дорогах. Ми акуратно витягуємо із гаманців гривні та віддаємо їх одним бюрократам за проштамповані ними довідки, потрібні хіба що іншим бюрократам, – про те, що ходимо, дихаємо, живемо.

На мою думку, наша, представлена, як правило, політичними цвіркунами, держава так і не навчилася по-материнськи піклуватися про людей. А тому, скільки б нинішній Кабмін не переконував нас в ефективності змодифікованої спеціально для 80-ти відсотків населення соціальної підтримки, усе знову зведеться до одного і того ж – бідні й надалі дотуватимуть багатих.

Великі гроші за високий ранг, захмарні персональні пенсії на тлі 800-гривневих подачок, автівки за мільйони для міністерств і відомств у час, коли у скарбницях територіальних громад не вистачає коштів на інвалідні візки для знедолених краян. На думку деяких експертів, навіть за російський газ  чинна влада змусила українців заплатити двічі: уперше – частиною свого суверенітету, коли «здавала» Крим, а вдруге – грошима, коли підвищила тарифи.

Тонни купюр боргує держава Україна  різним міжнародним фондам, але її влада продовжує циганити «доляри» та «єврики». Учора – 2 мільярди від МВФ, завтра – удвічі, а то й утричі більше. Під заставу зарубіжним банкам вітчизняні чиновники зазвичай віддають власний народ – підвищують ціни, тарифи, пенсійний вік, вводять усе нові податки та збори, фактично переводячи мільйони незаможних українців у ранг злидарів.

«Раді б до раю, та борги не пускають…», – буцімто щиро зітхають державники та оперують мільярдними сумами виплат Росії, Штатам, Європі і навіть Фірташу та компанії. Ось тільки про розтриньканий кредит довіри людей, про нечесно відчужену у народу країну ніхто з можновладців –   ані словечка. То, може, й повертати не збираються?

Імена у свої сторінки історія завжди вписує або золотом, або дьогтем. Цікаво, яким же атраментом скористаються наші сучасники, занотовуючи у цю нетлінну книгу далеко не оптимістичні події перших двадцяти років незалежної, але й досі пострадянської України, оповідаючи про лихварську звичку української влади цього періоду – витрясати  останню копійчину зі своїх злидарів, аби чужі товстосуми були щедрішими?

Узагалі ж я ніяк не можу збагнути логіки Миколи Яновича. Працюючи на добровільних засадах у тіньових опозиційних урядах, він чи не щодня переконував українців, що будь-які зарубіжні кредити  для вітчизняної економіки зокрема і для країни в цілому є чи не найбільшим злом. Та як тільки Азаров опинився у високооплачуваному керівному кріслі, відразу іншої заспівав: «Ми нєпрілічно мало должни».

Чи то через те, що з будинку на Грушевського до грошей ближче, чи, може, тому, що й  Кабміну пороблено?

Олег ГРУШКОВИК.

липня 31, 2010БУДНІ, Влада і політика., Новини

Подорожчання газу для населення стало особливою новиною, бо це стосується всіх. Не так давно, під час підписання «харківської» угоди, нам обіцяли дешевий газ. Проте, ці обіцянки, як тепер стало зрозуміло, стосувалися держави. А в Україні держава і людина – дуже різні поняття, майже антиподи.
Багаті платитимуть більше? Підняти ціну на газ українську владу змусив Міжнародний валютний фонд. Він поставив це однією з вимог надання 15 млрд. доларів кредиту. А ці гроші Україні конче потрібні. Бо нам треба вилізти з боргової ями.  Цю яму (100 млрд. грн.) державі залишила попередня влада. (В Україні кожна нова влада завжди ганить попередників – Авт.). Тарифи давно треба було привести в порядок. Інша справа, що необхідно було простим людям пояснити,  їх це подорожчання не зачіпатиме.  Який же новий механізм субсидіювання? Раніше гранична межа доходів не мала перевищувати 15 % для пенсіонерів і 20 % для працездатних осіб. Після прий­няття нової постанови буде 10 % і 15 % відповідно.   Якщо з паперами усе зрозуміло, то є багато речей, які влада просто « забула». Є категорії, котрим субсидії не світять. Наприклад, власники великих помешкань. Норма на одну особу складає 21 м2. До цього додається норма на сім’ю – 10,5 м2. Отже, квартира для однієї людини не має перевищувати 31,5 м2, на двох – 52,5 м2. Якщо ж у вас 80 квадратів і живе лише дві людини, то субсидія діятиме тільки на вашу норму. На решту площі (80‑52,5 = 28,5) субсидія не нараховується. Це створює перешкоди на отримання допомоги, наприклад, селянам. Адже помешкання в них зазвичай більші, ніж у містах. Усі доходи треба підтвердити документально, каже Надія Клюка, – довідкою про нараховану заробітну плату. Якщо людина ніде не зареєстрована, не платить податки або не вчиться на стаціонарі, то вона не має права на субсидію. Так, зі списку «вилітають» усі, що без оформлення працюють водіями, продавцями, офіціантами тощо. Можна, звісно, припустити, що вони самі собі винні, але спробуйте поборотися з роботодавцем? І довідкою з «біржі» вже не прикриєшся – зараз туди треба ходити раз на тиждень, а це, погодьтеся, важко суміщати з будь-якою роботою. Те саме стосується й сімей, в яких хтось працює за кордоном. Субсидію вони можуть отримати лише тоді, якщо родич надішле звідти офіційний папір про проживання. В такому разі вважається, що він не користується комунальними послугами в Україні. Його просто не беруть до уваги. А для сімей нелегальних заробітчан субсидії – нереальні. Щодо багатіїв. На субсидію не має права сім’я, яка володіє, наприклад, двома квартирами, сукупна площа яких перевищує державні норми. До речі, про вартість цього житла в законодавстві не йдеться. Те саме стосується і транспортних засобів. Здаєш квартиру в найм – без субсидій. Протягом року зробив дорогу покупку (на суму більшу за 10 прожиткових мінімумів, встановлених державою для кожного члена сім’ї) – туди ж. І це стосується не лише власника квартири, а й будь-якого мешканця. «Недавно ввели ще одну норму, –  Якщо у складі сім’ї є особа, яка навчається на платній формі, і плата за це навчання перевищує 10 прожиткових мінімумів (про які ми вже згадували – Авт.), то вони теж не мають права на субсидію». Отже, можна привітати більшість студентських батьків. Люди й відсотки При виконкомах створені комісії, які розглядатимуть можливість призначення субсидій у спірних випадках. Рішення комісії приймається на підставі актів обстеження матеріально-побутових умов проживання.  Після оформлення субсидії інформація звіряється з даними про доходи з податкової. І в разі приховування доходів субсидію перераховують або припиняють до вияснення всіх обставин – залежно від кожного конкретного випадку. Таким чином, якщо всі документи в порядку, то після проход­ження усіх коридорів разом із субсидією з міського бюджету пенсіонери платитимуть тільки 5 %, а працездатні – 10 %. Крім того,  люди, які раніше не мали шансу на субсидії, можуть звер­нутися знову. Адже тепер має бути простіше. Звісно, все це стосується лише тих, в кого є необхідні папери. Решті не щаститиме і надалі. І є в нас величезна підозра, що вбити двох зайців одним пострілом не вдасться. Не вийде і МВФ задовольнити, і людей захистити від подорожчання. Механізм‑то, звісно, новий. А підходи…?
До теми Державна житлова субсидія – це соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям, запроваджена у травні 1995 року, яка забезпечила адресну підтримку найменш захищених сімей і громадян в умовах поступового підвищення плати за житлово‑комунальні послуги.

 

липня 2, 2010БУДНІ, Влада і політика.

Сьогодні 2 липня 2010 року у Воловецькому управлінні житлово-комунального господарства представлено нового

керівника-Барнича Володимира Федоровича, який донедавна працював начальником Воловецького райвідділу МВС.


© 2007-2015 В І Л -сайт для Воловецького району. | Працює на Wordpress наданий сервісом BLOG:NET.UA за підтрики Trip to Europe