вид на Воловець

Вдихаю жадібно повітря верховинське,

вслухаюсь чуйно в гомін рідних гір,

свою молитву з ними шлю в ефір, –

вони ж стоять відчутно й зримо близько.

Над ними дух Історії витає,

що споконвік в душі Карпат живе

і зірко дивиться в буття нове,

що з поколіннями новими підростає.

Хай надихне мене моя гірська колиска

незламним духом пращурів моїх,

що важко розорали переліг

тоді ще, як ведмідь повсюди рискав.

Хай надихне мене священна шана

до їх страждань, до тої боротьби,

яку вони вели з прадавньої доби,

бо доля їх була нещадно невблаганна.

Суворий край і спраглий ласки сонця,

убогий був нічийний край гірський.

Проносились над ним важкі віки,

а він не мав ніколи оборонця.

А за хребтами, що до хмар устали,

живе, бо й завжди жив, теж руський рід,

що також знемагав під тяготами бід

і рвався серцем через перевали.

Тепер ми з ним уже в одній родині,

бо мова в нас і Мати в нас одна.

Хай набирається могутніх сил вона,

щоб захистити всіх у вільній Батьківщині!

 

Загальні відомості: площа – 543,9 кв.км (60% – ліси). Район межує зі Львівською областю. Загальна кількість населених пунктів складає 25 пункти, з яких 27 великих сіл та селищ. Середня густота населення – 54,4 тис.чол. на 1 кв.км. Населення Воловецького району складає 27,2 тис.чол., з яких міське населення – 7,2 тис., а сільське – 20 тис. Центральні органи адміністративного управління району знаходяться у Воловець (5,8 тис.чол.). До речі назва Воловець означає «місце, де зимувала велика рогата худоба (воли) з полонин». Воловеччина є частиною етнографічного району Бойківщини, однієї із трьох відомих історико-етнографічних груп українських Карпат, гуцулів, бойків, лемків, що мають істотну відмінність у побуті, звичаях, обрядах і матеріальній культурі.
Переважну більшість території району займають гори, а найвищою точкою Воловеччини є вершина Стій, що підіймається на 1 681 метр. Значну роль у формуванні рельєфу відіграють річки Жденівка, Латориця та Вича. Всі річки Воловеччини– притоки Латориці, що бере початок на схилах Верховинського хребта, з-під Верецького перевалу. Вона дала назву селу Латірка, що розкинулося по обидва береги її русла, яке з плином набирає повноводності. До неї вливаються річечки Башта, Славка, що протікають через В.Ворота, Качурка /Верб’яж, Завадка/, Вича / Гукливе, Воловець/, Жденіївка / Жденієво/ та інші водойми, що беруть початок у верхів’ях гір. Вони мають стрімку течію, круті береги, нещирокі долини. На території району знаходиться водоспад Чортів Млин.
Xерез Водороздільний хребет до нас ведуть важливі транспортні перевали, що віками слугували людям: Середнiй Верецький (Ворiтський — 839 м), Воловецький (Скотарський — 1.014 м).
Флора Воловеччини представлена унікальними рослинами: ясен білий, сосна кедрова, родіола рожева, астра альпiйська, еритренiй собачий зуб, сосна кедрова, тирлич вирiзаний, тирлич жовтий, тис ягiдний, дзвоники карпатські, ширянка альпійська, грушанка карпатська, виток карпатський, смородина карпатська, ломикамінь карпатський, льон гірський, рододендрон карпатський.
Бідність гірської Воловеччини на продуктивні земельні ресурси компенсується природніми багатствами. Це листяно-хвойні ліси, в яких зростають переважно смерека і ялиця, бук,ясен і явір. Урочище Росішний, що у Нижньоволовецькому лісництві, багате буковими пралісами. Гірські хребти від Пашківців аж до Високого Каменя /поблизу Підполоззя/ – це флористичний заказник ’ Пікуй’, де під охороною багато цінних рідкісних рослин, у т.ч. лікарських. Пам’ятка природи, Високий Камінь, славиться тим, що його крутосхили найвищий у Карпатах ареал вростання дуба скельного і сосни чорної. Зустрічаються у Верховинських лісах і такі релікти,як тис ягідний /урочище Кочилово/, кедр, дуб, бук і ін. Багаті рідкісними цілющими травами /зокрема, арнікою гірською/ альпійські луки, конвалією , білоцвітом весняним, підсніж-ником – лісові масиви, пізноцвітом освіннім і шафраном весняним -долини. Серед багаторічних трав зустрічаються дивоквіти – гладіолуси дикі. Ці і ряд інших рослин занесені до Червоної Книги і охороняються законом.
Серед тварин особливо поширені на Воловеччині: лисиця, вовк, єнотовидний собака, бурий ведмідь, борсук, куниця, горностай, видра, лісовий кіт, рись, заєць, білка, дикий кабан, козуля, карпатський олень. Серед птахів слід назвати глухаря, тетерева, рябчика, сіру куріпку, сову, дика гуска, дика качка, а з плазунів поширені ящірки, вуж, веретільниця, гадюка звичайна, саламандра. У річках району водиться багато риби: форель струмкова, лосось дунайський, харiус, умбра, бабець, марена, головень, плiтка, карась. До речі, тут поширений найкращий стрибун української фауни — прудка жаба. Вона може стрибати до 2 метрів у довжину і до 1 метра у висоту. На території Воловеччини розташовані кілька унікальних заказників, де охороняються унікальні рослини та тварини для Карпат. Із риб, що живуть у гірських річках, є річкова і райдужна форель. За межами району й області відомий форелевий заказник ’Оса’ у форелевим інкубатором, який упродовж десятка літ зарибнює водні артерії Воловеччини і продає мальків багатьом природопримножуючим організаціям.
Переважна більшість народного господарства Воловеччини зосереджена у виробничій сфері, серед якої особливо виділяється сільське господарство. Тут промислово вирощують: кормові культури, картоплю, фрукти, а у тваринництві вирощуються: вівці, корови (молочно-м’ясне скотарство), коні, свині, бджоли (карпатська порода).
Серед виробничих галузей району можна виділити такі галузі промисловості: лiсова, лісохімічна та целюлозна (продукти переробки деревини, пиломатерiали, картон, дервне вугілля, фанера клеєна, меблi, деревина) — Воловець. Провідне місце серед галузей невиробничої сфери району посідає курортно-рекреаційне та туристичне господарство, тут знаходяться кілька баз відпочинку. На Воловеччині є 7 мінеральних джерел. Найвідоміше з них в урочищі Занька. Тривалий час тут працювали купальні, утримувані лісокомбінатом. Відпочиваючих,а також спортсменів приваблюють у ’засніжені гори” які оснащені канатно-буксирувальними підйомниками на схилах біля ЛОК ’Форель’ у Жденієві, ЛОК ’Пікуй’ у Біласовиці та поблизу села Подобовець Міжгірського району. Краса верховин, цілющість гірського повітря і нині слугують індустрії туризму. Лікувально-оздоровчі комплекси ’Плай’ у Воловці, ’Форель’ – у Жденіеві, ’Пікуй’ – у Біласовиці, туристична база ’Думка’ та пансіонат ’Смерічка’ у селі Гукливий та готель ’Плай’ в смт. Воловець одночасно можуть прийняти понад 650 відпочиваючих. Ось уже понад десяток літ основний контингент приїжджаючих на оздоровлення – це жителі регіону, ураженого радіацією чорнобильського лиха. На Воловечині дотепер зберігаються традиційні народні промисли: ХУДОЖНЯ ОБРОБКА ДЕРЕВА — Воловець, Жденево.
Загалом на території району проживають представники рiзних нацiональностей, серед яких виразно представлені українці, роми.
До речі саме на території району починалася європейська історія угорського народу. Кілька племен очолених вождем Алмошем, у 896 році перейшли через Верецький перевал (по долинi рiчки Латорицi) до Закарпаття та Панонiї. Саме про цей епізод, але у 898 році, згадує у своєму літописі відомий Нестор-лiтописець: ’воевати на живущие волохи и словiни’. А ось за хронiкою Анонiма, у 903 р. стався похiд угорцiв, під час переселення, на чолі з вождем Арпадом на Закарпаття і захоплення фортець Унг, Вари. У цей період наш край називався ’res nullis’ — нiчия територiя, або ’terra indagines’ — буферна зона.
В районі знаходяться унікальні деревяні церкви у селах: Гукливий, Ялове, В. Грабiвниця, Тишів, Задiльське, а також чоловічий, православний монастир у селі Тишів.

Верховинський край багатий талановитими, діяльними особистостями, які прославились у літературі, мистецтві, суспільно-політичному житті. Це письменники Лука Дем’ян з с.В.Ворота, Олекса Улинець з с.Тишів, Василь Щерицький – депутат Чехословацького парламенту 20-30 рр. із с.Лази, Василь Пагиря із с.Щербовець, Федір Могіш та Марія Ігнатишин із с.Скотарського, поетеса Софія Малильо та Іван Грига -депутат сейму Карпатської України з Верхніх Воріт. Далеко відомі за межами Воловеччини співачка Віра Баганич із смт. Воловець, Заслужений артист Білорусії Юрій Павлишин, академік Георгій Калитич з Біласовиці; ректор УжНУ, академік Володимир Сливка із Тишова; генерал-лейтенант міліції Іван Мотринець. У Воловці виросли і отримали путівки в життя Антон Антонович Лявинець, доктор медичних наук, професор, очолює Міжнародний центр реабілітації важкохворих дітей в м. Будапешт і Іван Антонович Лявинець – єпископ греко-католицької церкви Чеської Республіки.

Воловець (рос. Воловец, угорською: Voloc) – селище міського типу, що знаходиться в високогір’ї Українських Карпат, на південь від водороздільного хребта, та на північ від хребта Полонина Боржава, в долині річок Вича (притока Латориці) та Волівчика у підніжжі вершин Темнатик та Плай, на висоті біля 500 м над рівнем моря. Через Воловець проходить залізниця, котра сполучає Київ та Чоп. За 11 км від Воловця через с. Нижні Ворота проходить міжнародний автобан М17(Брест(фр.)-Київ). Відстань від Воловця до обласного центру (Ужгород) 115 км. Відстань до Львова 190 км. Відстань до Києва 750 км.
Перша згадка про Воловець відноситься до 1433 року, коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї та частково Білкеям. В наступні роки Воловець переходив від одного до іншого ,а на початку XVII ст. його включили в Мукачівську домінію . У 1625 році начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував його Олексі Шімону . В дарчій грамоті, підтвердженій в 1628 році , вказувалося, що новий хазяїн зобов”язаний поселити тут своїх кріпаків. У 1645 році трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці, який вів активну боротьбу за розширення своїх володінь, приєднав до них і Воловець. Село в той час було невеликим , в ньому проживало кілька десятків сімей. Основним заняттям жителів було тваринництво. На початку ХVI ст. селяни були повністю закріпачені. Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 році польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили наїзд на володіння цього князя . Багато сіл, в тому числі і Воловець були зруйновані і спустошені. Після придушення визвольної війни угорського народу 1703- 1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і в 1728 році перейшли до графа Карла Шенборна . Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію. Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти експлуататорів . У 1761- 1762 рр. 33 жителі Воловця знаходилися в тюрмі за непідкорення адміністрації домінії. Влітку 1831 року на Закарпатті вибухнуло повстання селян , в якому прийняли участь і жителі села . В результіті революції 1848-1849 рр. кріпосне право відмінили. У другій половині XIX ст. Воловець був порівняно великим селом на Верховині. У 1870 році в ньому проживало 600 чоловік . У 30-ті роки ХІХ ст. у Воловці почало діяти напівкустарне підприємство по виготовленню черепиці і цегли. У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці. На початку ХХ ст. Був збудований лісопильний завод, на якому працювало 25-30 чоловік. У 1906 році одна із будапештських фірм змонтувала у Воловці парову лісопилку . яка виготовляла будматеріали. В 1900 році в селі проживали 1284 чол., в т. ч. 839 українців , 253 німців, 177 угорців , 3 словаки, 1 румун , 11 євреїв ; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам’яних та 174 дерев’яних. Трьохповерховий будинок належав багатому Грімбергу . У 1882 році у Воловці почав діяти перший навчальний заклад –– державна початкова школа . У 1900 році тільки 346 жителів вміли читати і писати . У 1944 році почала функціонувати початкова школа, а в 1945 році на її базі – середня. Археологічні знахідки свідчать, що місцевість сучасного Воловця була заселена в добу бронзи. У 1930 році тут знайдено два скарби , які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів, які підтверджують існування тут поселення у кін. ІІ тис. до н.е. За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів, які паслись на багатих травами полонинах.

Карта Воловецького району Закарпатської області


Довідка по регіонам України


Карта ВоловцаПлоща 544 км²Кількість населених пунктів 26
* міст районного значення — 0
* селищ міського типу — 2
* сіл — 24

Кількість Рад: селищних 2, сільських 13

Область/АРК:     Закарпатська область
Код КОАТУУ:    2121500000
Утворений:      1946
Населення:      25 474
Площа:           544 км²
Густота населення: 46,83 осіб/км²
Телефонний код:    380-3136
Поштові індекси:     89100 – 89141

Основні річки — Вича
Населення району складає 25 474 чол, в т.ч. в міських умовах проживає 6 306 чол.

Мальовнича Воловеччина: ворота між Сходом і Заходом 16:01

Воловецький район – найменший зі всіх районів області, але, не дивлячись на це, також і одне з найкрасивіших місць Закарпаття. Оточений гірськими лісами, завжди гостинний, Воловец з кожним роком зустрічає все нових любителів прекрасного. Це і спортсмени (Воловеччина – улюблене місце пара і дельтапланеристів, велоорієнтувальників), і просто мандрівників, охочих хоч ненадовго поринути в чарівний світ закарпатської природи…
                                        Старовинне місто Воловець
Зовсім нещодавно весь район святкував визначну для жителів дату: Воловцю виповнилося 575 років. Приурочене до ювілею, тут пройшло «Свято коломийки», яке відвідали і закордонні гості. Дійсно, перша згадка про Воловець зустрічається в письмових документах 1433 року, а ось археологічні знахідки датуються… II тисячоліттям до нашої ери! Походження назви селища має дві версії. Перша стверджує, що Воловець почали називати саме так через річку Воловчик; інша ж версія вказує на місце, де зимувала велика рогата худобина (воли) з полони.
                                          Ворота між Сходом і Заходом
Крім того, як свідчить історія, саме на території Воловецкого району почалося європейське розселення угорського народу. У далекому IX столітті племена угорців на чолі з вождем Арпадом перейшли Верецкий перевал і прийшли в Европу. Ось вже довгі роки Верецкий перевал – священне місце для будь-якого патріота Угорщини; тут щодня можна побачити автобуси з туристами. Більшість угорців вважають за священний обов’язок потрапити до пам’ятника, встановленого на перевалі: для них це – символ зародження нації. Монумент цей виконаний у вигляді каплиці і складається з семи валунів, які символізують сім племен, що об’єдналися для походу. Також пам’ятник – це символічні ворота між Сходом і Заходом. Крім того, на Верецкому перевалі встановлений ще один пам’ятник – загиблим захисникам України. Як стверджують старожили, в 1939 році недалеко від місця пам’ятного знаку були розстріляні воїни-захисники Карпатської України. Точних історичних відомостей про ці події немає, тому встановлювати правду доведеться історикам. А поки вони думають над загадками минулого, закарпатці на знак вдячності і пошани приносять до пам’ятника вінки…
Верецкий перевал географічно розділяє Львівську і Закарпатську області, з його висоти в 930 метрів над рівнем моря відкривається прекрасна панорама гірських хребтів. Звідси можна побачити гори Пікуй, Гостру і Рівну, а також гору Темнатик, на вершині якої встановлений православний хрест. У сонячну погоду величезний хрест велично підноситься і, здається, ніби він підпирає небо. Але коли над горами збирається дощ, він зникає в грозових хмарах. Найвища гора Воловецкого району – Стой (1681 м над рівнем морить). Її вершина – майже горизонтальний майданчик діаметром до ста метрів, тут встановлена залізобетонна пам’ятна стела. Тут же знаходяться залишки стаціонарної радарної установки, що діяла за часів «холодної війни».
                                             Унікальні дерев’яні храми
Збереглися в районі і пам’ятки стародавньої архітектури, зокрема, дерев’яні храми в селах Гукливий і Бистрий. Унікальний храм з дзвіницею Святодуховський, зведений в XVIII столітті, – головна пам’ятка Гукливого. Тут знаходиться і старовинний рукопис – документ, відомий під назвою «Гукливський літопис». Згідно із записом в цьому літописі, ікони і внутрішній розпис зроблені німецьким майстром в 1784 році. Цей розпис є одним з небагатьох, що збереглися до наших днів в дерев’яних храмах Закарпаття.
                                        Краса природи, бринза і форель…
На Воловеччині є декілька незвичайних заповідників, в їх числі і флористчний «Пікуй», де охороняється багатоцінних рідкісних рослин. Пам’ятник природи «Високий Камінь» славиться тим, що його схили – найвищий в Карпатах ареал дуба скельного і сосни чорної. Безліч реліктових рослин, що зустрічаються в тутешніх горах, занесені до Червоної книги і охороняються законом. У всій Україні відомий форелевий рибник «Оса» з форелевим інкубатором, який вже довгі роки «зарибнює» водні артерії Воловеччини. Тут безпосередньо в річках, які тут швидкі, кришталево-чисті і по-гірському холодні, живе райдужна форель. У районі розвідано 7 мінеральних джерел, найвідоміше них – в урочищі Занька; довгий час тут працювали купальні. Неймовірно багата Воловеччина дарами природи: тут росте солодка гірська малина і суниця, антрацитна чорниця і ожина, лісовий горіх, гриби… А ще місцеві жителі виробляють за своїми, тільки їм відомим таємним рецептам, специфічний сир – бринзу. Сир цей робиться з овечого молока і, за переказами верховинців, дає чоловічу силу. Звичайно, бринзу сьогодні можна купити і в магазині, але, повірте, вона ніколи не порівняється з тією, зробленою умілими руками воловецких господарів.
                                                  Казка, що живе тут…
Краса верховини, цілюще гірське повітря, непокорне торжество природи приваблює в район допитливих туристів. Для них у Воловці відкритий лікувально-оздоровчий комплекс «Плай». У селі Жденієво приймає гостей «Форель». Тут на базі комплексу функціонує гірськолижна траса довжиною 800 метрів і відкритий пункт прокату туристичного спорядження. На висоті 700 метрів, біля підніжжя хребта Боржавська Полонина, на галявині ялинового лісу, розташувалася турбаза «Думка». Взимку тут працює підйомник в 400 метрів, цілий рік організовуються піші прогулянки і автобусні екскурсії. Ось вже більше десяти років на Воловеччину – в пансіонат «Смерічка» – на лікування прибувають жителі регіонів, які апотраждали від радіації, після чорнобильської лиха. У Біласовиці відкритий комплекс «Пікуй», де можна і на лижах покатитися (підйомник – 400 метрів), і на екскурсію по горах відправитися, і просто відпочити від міської метушні.
Воловецкий район дивовижний і прекрасний, казковий і привабливий: приїхавши сюди одного разу, не хочеться виїжджати. Туристи з великих міст говорять, що закарпатці живуть в раю, і недивно. Піднімаєшся на Великий Верх, на Стій, і розумієш: казка вже тут, вона реальна. Казка – це ось ці таємничі гори, мерехтливо чисті річки… повітря, яким неможливо надихатися.., небо, на яке не можна надивитися.., чорниця, після якої залишаются сліди на руках .., стрункі зелені ялини, що дарують спокій і невимовну трепетну радість… Тому, якщо ви втомилися від постійного гамору і сум’яття великого міста, приїжджайте на Воловеччину і познайомтеся із справжньою казкою, що живе тут!

 

 

 ІСТОРИКО – ГЕОГРАФІЧНА ХАРЕКТЕРИСТИКА РАЙОНУ

         Історія Воловеччини є невід’ємною  складовою  частиною історії  Закарпаття.

Воловеччина  є частиною етнографічного району Бойківщини , однією з трьох історико – етнографічних груп українських Карпат гуцулів, лемків і бойків.

         Воловеччина з центром у Воловці стала округом у 1946 році, районом – з 1953 р. Статус селища міського типу отримала в 1957 році.

         Перша письмова згадка про Воловець відноситься до 1433 року,  коли він разом  з навколишніми землями  належав  феодалам Переньї та частково  Білкеям. На початку ХУІІ ст.. його включили в Мукачівську домінію.

         Населення райцентру   –  6184 чол.

         Відстань до обласного центру6

      –  залізничний   118 км.

      –  автошляхами  114 км.

         Районний центр Воловець знаходиться  за 97 км. на північний захід  від обласного центру –  м. Ужгород, відстань до Львова – 184 км., до м. Києва – 7797км.

          В 1900 році  в Воловці проживало 1284 чол. В селі було  24 кам’яних та 174 дерев’яних  будинків. Один  трьохповерховий  будинок належав  лісозаводнику   Грінбергу, що мав  лісопильну фабрику.

         Перший навчальний заклад – державна початкова школа була  відкрита 1882 році.

         В перші роки радянської влади у Воловці почала функціонувати початкова школа, а в 1945 році – на її базі відкрита середня загальноосвітня школа. 

         Воловецький район межує із Сколівським районом Львівської області та Великоберезнянським , Свалявським та Міжгірським районами Закарпаття.

         Займає площу 543.9 кв.км.

         Загальна кількість населених пунктів 26. Населення на 1. 01.2009 р. складає – 24.3 тис. чол.

         Район перетинають :  –  залізниця Київ-Мукачево-Чоп-Прага;

                                              –  автомагістраль Київ – Львів-Ужгород_Прага(через Н.Ворота)      

                                              – автодорога   Ужгород – Мукачево – Міжгір’я (через Воловець) 

         По території району проходять  газопроводи «Уренгой- Помари-Ужгород» та «Уренгой – Західний кордон»  із газокомпресорною станцією «Воловець» на Мончилі, нафтопровід «Дружба», високовольтні лінії електропередач  енергосистеми «Мир» та «Братерство», інші комунікації.

                                                   

                                 Перші  письмові згадки  поселень на Воловеччині.   

          1.  Абранка                 1611

          2.  Біласовиця            1704

          3.  Буковець               ХУІ ст.

          4.  Верб’яж                 1600

          5.  Веретичів             1649    

          6.  Верхні Ворота      1430

          7.  Воловець               1433

          8.  Гукливий               1588

          9.  Завадка                   1648

         10. Збини                     1648  

         11. Задільське              1614

         12. Жденієво               1649

         13.  Канора                  1611

         14.  Кичірний              1611

         15.  Лази                      1600

         16.  Латірка                  1600  

17.  Нижні Ворота                         1263

18.  Пашковець                              1649

19.  Підполоззя                              ХІХ ст..

20.  Розитока                                  1631 

21.  Скотарське                             1607

22.  Таламаш                                  1625

23.  Тишово                                    1648

24.  Щербовець                              1612

 

                   Головною   водною артерією  району є річка Л а т о р и ц я яка бере початок біля Верецького перевалу. Довжина її в межах Воловеччини складає 33 км.

                   Всі річки Воловеччини –   притоки Латориці – це Башта, Славка, Жденіївка,  Качурка, Вича  (38 км.)

                    В районі є біля 160 потічків, загальною довжиною біля 175 км. 

 

                                                  ГІРСЬКІ      ВЕРШИНИ

 

    1.   Стій                1681 м.

   2.   Великий  Верх     1598 м.

  3.    Воловецький перевал     1414 м.

  4.   Пікуй                               1405 м.

 5.    Тимнатик                      1347 м.

 6.    Верецький перевал        841м.

7.    Високий Камінь             810м.