Засніжений рай для піших туристів

Вид на Воловець фото з архиву ua-reporter.com

Якщо вам не набридла зима, хочете снігу та морозу, раджу залишити на кілька днів асфальтоване місто та податися у Карпати. Там сніг може лежати навіть до травня, а у найвищих горах, наприклад, під Говерлою, його можна побачити і влітку.

Закарпатське містечко Воловець має вигідне розташування у горах та гарне транспортне сполучення.Воловець прийдеться до вподоби мандрівникам, які полюбляють чудові гірські краєвиди, соснові ліси, активний відпочинок, але не люблять галасу великої кількості людей, інтенсивного трафіку, нав’язливих продавців сувенірів та інших ознак туристичного міста.

Адже Воловець – не типове туристичне місто, інфраструктура тут не така потужна, як у Яремче. Зате гори досить високі та мальовничі. Та й місто має гарне залізничне сполучення: всі потяги на Закарпаття зупиняються тут. Із Хмельницького добиратися зручно: ввечорі сідаєш на потяг, рано-вранці ти вже у Воловці. За одинадцять кілометрів від селища проходить міжнарожний автобан Брест – Київ. В місті є кілька готелів, однак зупинитися можна і у місцевих жителів, що буде значно дешевше. Варто лише пройтися вулицями та попитати перехожих, хто приймає туристів на нічліг.

У Воловці є підйомник, однак він вже декілька років не працює. Хоча для фанатів гірськолижного спорту це зручне місце, за 10 кілометрів розташований Подобовець з підйомниками, трохи далі потужний лижний курорт Славське.

Піші прогулянки засніженими горами

Справжнім раєм Воловець є для піших туристів. Це селище може стати відправним пунктом пішого походу гірським хребтом Полонина Боржава. Однак якщо ви не є досвідченим туристом, не маєте відповідного спорядження, то взимку чи в міжсезоння (весна, осінь) ходити в гори з ночівлею не варто. Із Воловця можна здійснювати захопливі одноденні чи навіть кількагодинні вилазки в гори.

Воловець розташований у високогір’ї Карпат, в долині річок Вича та Волівчика у підніжжя вершин Темнатик та Великий Верх. Саме на ці вершини можна і вибратися. Є дві дороги на гору, одна коротша, але дуже крута, інша відповідно – полога та довга. Однак це лише на перший погляд здається, що коротшою дорогою піднятися швидше, адже подолати крутий підйом вдається не кожному. До того ж ця стежка проходить практично в руслі струмка, тому під снігом попадається слизьке каміння. Цією стежкою цікаво спускатися вниз на целофановому пакеті, картонці чи іншому пристосованому для їзди предметі. Шалена швидкість, вітер свище у вухах, імпровізовані трампліни. Але це лише для справжніх екстремалів!

Довша дорога проходить лісами, що також створює неповторну атмосферу. Серед білого покриву та абсолютної тиші (усі ознаки людського життя, як то гуркіт авто, лай собак чи крики людей, залишаються внизу) над тобою нависають височезні сосни, з-під снігу пробираються маленькі ялиночки, іноді на шляху опиняються гігантські стовбури, через які доводиться перелазити. Але й трапляються ділянки вирубаного лісу – видовище не із приємних, коли із землі стирчать лише пеньки.

Темнатик та Великий Верх

Коли закінчується ліс, кругом все стає ще білішим, і відкривається чудовий краєвид на село внизу та гори попереду. На підступах до вершин є напівзруйнована закинута будівля, яку в народі називають сироварнею. Це ж скільки зусиль було потрачено, щоб побудувати тут, високо в горах, таку будівлю! Воістину вражає людське прагнення до панування.

Від сироварні можна піднятися на вершину Темнатик висотою понад 1300 метрів. На вершині стоїть величезний металевий хрест зі сходинками. Сміливці можуть залізти на нього та опинитися ще на кілька метрів вище. З гори видно не лише Воловець, а й сусідні села, а також відкривається краєвид на хребет. Далі по хребту гора Плай, на якій є метеостанція та нещодавно встановлений пам’ятник В’ячеславу Чорноволу. Колись він тут бував. Ще далі -Великий Верх висотою 1700 метрів. Щоб дійти туди засвітла, потрібно починати похід ще вдосвіта.

На походи засніженими горами витрачається більше часу і зусиль, ніж влітку, адже іноді доводиться долати замети чи вкриті льодом ділянки. Крім того, легко промочити ноги, тому потурбуйтеся про хороше і зручне взуття та запасні шкарпетки. Однак природа віддячить сміливцям неймовірною незайманою красою і дозволить відчути себе першопроходцями та відкривачами незнаних досі земель.

Довідка

Воловець – райцентр Закарпатській області, в ньому мешкає понад п’ять тисяч людей.

За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів, що у великій кількості паслись на багатих травами полонинах. Це підтверджує той факт, що протягом століть основним заняттям місцевих жителів було тваринництво.

Перша згадка про Воловець відноситься до 1433 року, коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї та частково Білкеям. Однак археологічні знахідки свідчать, що місцевість сучасного Воловця була заселена ще в добу бронзи. У 1930 році тут знайдено два скарби, які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів. Вони підтверджують існування тут поселення у кінці ІІ тисячоліття до нашої ери.
Хмельницкий

Зима в Карпатах
триває до квітня

Березень 1989: Воловець – Міжгір’я – Усть-Чорна – Ясиня

Була у мене з друзями звичка: щозими мандрувати далекими сніговими горами. Лиш свої рідні Карпати якось оминали. Але не було щастя, то нещастя допомогло: настали такі часи, що на далекі мандри в нас не стало грошей. Отже, ми вирішили легенько пробігти сніговими Карпатами кілометрів з двісті. Ранкова  висадка у Воловці

На прогулянку вибрались:

  • Валерій Лисенко – штурман, фотограф та літописець,
  • Наталя Мілютіна-Муха (вередлива) та
  • Євгенія Хромовських (старанна) – прекрасні дами,
  • Гоша Жук – кухар, ремонтник і розгільдяй.
  • Ігор Боришполець, людина загадкова й некомпанійська.

Ще у поїзді люди кепкували з наших некозирних лиж та незвичного спорядження, нагадували, що снігу в горах вже нема. А як здивовано оглядались на нас воловецькі панянки, під парасольками та на високих підборах! Ніхто нас не розумів, адже всі лижники концентрувались на підйомниках у Славско. І карти в нас лише для автомобілістів, надто дрібні. Не вистачає навіть звичайних ложки, миски та лижних палиць. Лиш через багато років ми додумались носити з собою кілька запасних ложок.У Воловці мене вразило порушення моїми супутниками делікатних мандрівних звичаїв: засмалили цигарок і побігли у пошуках кав’ярні!

Але то все дрібниці; нас чекали гори, оповиті туманами та снігами. Ми впряглись, побрели лісовою дорогою, і навіть досягли першого снігу. Втім, лижі спершу несемо на плечах, що у зимовому туризмі не дивина.

Воловецький  вокзал Перші кроки  лісом Перший сніг Воловець там,  внизу, оповитий туманом Премо  важелезні лижі на горбі Крутющий  підйом вздовж ЛЕП

Нарешті вийшли з лісу на оповиту імлою полонину Боржава, і навіть стали на лижі. Єдиний орієнтир – ЛЕП до високогірного вузла зв’язку. З туману з’явились занедбані руїни гарного двоповерхового будинку, де не раз збирались поспівати барди з Києва, Москви та багатьох інших міст.

Туман на  засніженій полонині Загадкові  занедбані руїни

Добрели до найпомітнішого орієнтиру – антенного ретрансляційного комплексу на горі Плай (1330 м). Не зайве нагадати, що Воловець знаходиться на висоті 500 м над рівнем моря. Отже ми, своїми ногами, та ще й з немалими саквами, піднялись мало не на кілометр!

Лавинна  станція ПЛАЙ На фоні  антенного комплексу телевізійного ретранслятора

У цьому ж будиночку виявилась також лавинна станція “Плай”. Ми з вдячністю відмовились від запрошення переночувати під дахом, бо погода заважала лише йти. А от у додатковій парі лижних палиць, замість забутих удома, нам відмовили.

Відійшовши на кілька кілометрів, вирішили ставати на ночівлю, бо йти в суцільному мороці все одно неможливо. На примусі швидко приготували вечерю, і тісно повтискались у багатомісні спальники.

Як вечірні, так і ранкові табірні роботи займають близько двох годин. Ті й другі бажано виконувати затемна, щоб максимум світлого часу лишився на рух по маршруту і орієнтування.

Будуємо  снігову вітрозахисну стінку

Чи ночували ви коли-небуть у засніжених горах? Та ви взагалі НІЧОГО не бачили!

Взимку ночувати важче, ніж іти, отож ми по-дорослому поставили навколо намету вітрозахисну снігову стінку. На щастя, ніч була тихою і майже теплою (близько -15о), а ранок ясним і просто казковим. Але ж яке неподобство, коли цигарки палять просто у наметі, а некурящих виганяють надвір!

Ранкові збори в  дорогу Сонячна  полонина, туманні доли

Наші арктичні спорядження та навички здавались тут трохи кумедними, зате дозволяли комфортно почуватись, і спокійно збиратись у дорогу.

Нам - туди! Наші спортивні  дами

Легко траверсували вершину Великий Верх (1598 м), і весело рушили далі Боржавою. Збирали замерзлі чорницю та бусницю з-під льодяної кірки.

Рушаємо в  дорогу На Верху  Великому, 1598 м Туман в долині  розвіявся Щоб не  зісковзнути в провалля, безпечніше спускатись по траві Полонині не  видно кінця Вдалині - три  велетенські білі кулі радіолокаційного комплексу на горі Стой Гірський  туризм - це постійне переодягання На ночівлю  спустились у лісову зону, і вночі намокли під дощем

Все було просто і весело, доки перед нами простягався чіткий та виразний гірський хребет. Але ось він втратив висоту, поринув у ліс, і ми злегка заблукали.

У пухкому лісовому снігу довелось згадати навички почергового пробивання лижні: щодесять хвилин перший, втомившись, відступає на крок убік, пропускає повз себе всю групу і прилаштовується у хвіст – відпочивати. Це називається мала карусель; буває ще й велика, коли міняються по двоє. А в особливо глибокому й тяжкому тайговому снігу буває ще перший чи навіть двоє перших без рокзаків. За рокзаками потім доводиться вертатись, але по пробитій всією групою лижні то вже не клопіт, а весела розминка.

Велика Боржава скінчилась, і ми злегка збились з маршруту

На ночівлю  довелось добиратися на турбазу до Міжгір'я З Колочави  нарешті знов пішли горів У лісі ночувати простіше й веселіше, ніж на голій горі, так що навіть нічний дощ нас не надто засмутив. Але шлях по хребту ми загубили, отже довелось спускатись до дороги. У калюжах буяло масове жаб’яче весілля і було повно жаб’ячої ікри. Автобусом під’їхали до райцентру Міжгір’я та зупинитись на турбазі. Просушились, відігрілись, помились, поремонтувались, а увечері навіть оскоромились морозивом з кон’яком у чепурному підвальчику. Це вам таки не арктична тундра!

Негода не вщухала і наступного дня; до того ж ми не наважувались штурмувати непривітні схили полонини Красної. Отже продовжили шлях автобусом, повз Синєвир, де зіскочив з маршруту один наш учасник. Вчотирьох переночували знову під дахом, цього разу в хаті у селі Колочава +.

Далі, на щастя, автодороги вже не було, отже, нарешті, ми знову стали на лижі. В напрямку на Комсомольськ (колишнє село Німецька Мокра) вийшли на перевал Переслоп, звідки на полонину вела чітка, але страшенно крута тракторна дорога.

Гірський трактор – то літальний апарат, значно важчий за повітря.

І тут побачили не лише снігові карнизи, а й справжній лавинний язик. Такими язичками навіть скромні Карпати щозими злизують по кілька людських життів.

Лавинний язик  на полонині Красна

Гірський туризм вимагає деяких зосередженості, самозречення і аскези. Далеко від міської метушні трапляються хвилини урочисті, наче служба в храмі Божому.

Полонина вкрита льодяною кіркою, а вузькі гребені увінчані зловісними карнизами, так що доводиться спершу бігати у розвідку. Кілька годин такого нервового руху, і ставимо намет на ночівлю. Зводячи вітрозахисну снігову стінку, мимохіть спорудили відхоже місце, чому наші баришні були вельми раді.

Три фактори стримують розвиток зимового туризму: сніг, мороз і лижі, – чорти б їх усіх взяли!

Красна -  полонина невелика, але досить грізна Орієнтир -  радіовежа на дальньому кінці полонини Снігові  карнизи загрожують лавиною, доводиться бігати у розвідки Справжня  зимова ночівля

На ранок наша мила Наталочка істерично кинулась бігти геть від страшних снігових карнизів, і завела нас спершу на крутосхил з глибоким пухким снігом, а потім ледве не по коліно у гірський потічок. Отже, поміняли воду у черевиках. Правда, місцями дам через потічки переносили, просто як стій на лижах та у повному їх спорядженні.

Наша мила  Наталочка істерично змусила нас зійти з полонини у глибокий лісовий  сніг Довелось  брести й по коліно у воді Як не сердься,  а маршрут самі зіпсували

В результаті, ми добряче змокли, і майже повернулись до місця, де напередодні почали сходження на полонину. Обсушились у сільській хаті, потім автобусом переїхали до Усть-Чорної, і, звичайно ж, пішли на турбазу. Поряд з новим гарним корпусом крихітною коробочкою виднівся будиночок, де колись у студенські роки я з туриською групою під керівництвом Володимира Михайловича Мішури провів осінню дощову ніч під час такого самого маршруту.

Оригінальний  міст Турбаза в  Усть-Чорній Вид з тераси  на колибу Вид з  горішнього кінця підйомника на турбазу

Знов посушились, поїли, погуляли селищем. Особливо вражали після диких нетрів чепурні кав’ярні з привітними кельнерками.

Це я такий  гарний, у бойовому спорядженні Костел в  Усть-Чорній Чудові  карпатські містки На тлі ще  одної турбази

Відвідали народний музей лісу, де на зрізі стовбура було позначено роки: народження дерева у 1678, наполеонівське нашестя 1812, кінець російського царизму 1917, загибель дерева 1981. Милувались кумедною велетенською фанерною фігурою лісоруба. В руках він тримав нєшто, що мусило б зображати бензопилу, але воно чомусь було рожевого тілесного кольору, що викликало в нас безліч пікантних припущень.

Народний музей  лісу Роки життя  дерева Кумедна  агітаційна фігура Та сама фігура  у профіль

Абсолютно не хотілось лізти на незатишну й довжелезну полонину Драгобрат. Отже у місцевого рятувальника відмітили в маршрутній книжці, що полонина непрохідна з погодних причин. А на ранок вмостились проїхати завершальну частину маршруту в обхід, досить екзотичним транспортом: вузькоколійною лісовозною залізницею. Місцеві старожили твердили, що колії побудовано ще за Марії-Терезії. Правда, ця австро-угорська імператриця була сучасницею Наполеона, коли залізниць начебто ще не було?!

Старовинна  залізнична станція Їхати все-таки  легше й веселіше, ніж іти пішки Лісовозний  поїзд Гірська  залізниця - у цілковитій злагоді з природою

Не надто швидко, зате у вагончику з пічкою, потихеньку доїхали до лісорубського гуртожитка у гирлі струмка Гладин. Звідси нам треба було пройти розібраним залізничним полотном на перевал Окола, між горами Братковська і Татарука, до Чорної Тиси і Ясині.

Станція у  гірських нетрях Гуртожиток  лісорубів По зруйнованій  колії, вздовж струмка Гладин Наші баришні  повеселішали Як приємно  серед лісу зустріти дороговказ! Гори й сніги  без кінця

Перевал Окола: на цьому місці мені довелось і ще доведеться бувати не раз, з друзями і дітками. Йшли по старих, занедбаних, але все ще зручних дорогах. Спуск на лижах тут просто казковий! Якби ще бідолашний Гоша поремонтував собі кріплення на лижах, і не так часто падав.

Замкнена хата  на перевалі Окола Дорога  розкішна, але часом трапляються перешкоди Старовинний  міст ще цілком міцний Доріжка, як  намальована Зараз Гоша  знову впаде! Розгільдяй!! От вже сніг і  кінчається Геть змучений  Гоша Хрест  узимку на вершині Говерли

Останню ніч провели у натовпі туристів на навчальній базі Московського університету. І на цьому зима закінчилась, повернулись у весну.

Гірський  студенський гуртожиток Шкода, що  поряд з базою московського університету нема притулків для наших  студентів Вниз йти  легше А сніги все  далі й далі

Дивне  облаштування русла Чорної Тиси Тріумфальна  арка на завершення маршруту Автостанція у  Ясині Перед  залізничною станцією у Ясині

Від села Чорна Тиса до Ясині доїхали автобусом, з останніх сил повантажились у порожній старенький дизель-поїзд до Івано-Франківська і поснули, знеможені.

Транскарпатський трамвай Сніговий конус Петроса Останнє, що запам’яталось – величні снігові конуси Петроса (2020 м) та Говерли (2061 м).

А в Івано-Франківську, як завжди, були проблеми з квитками. На щастя, під завершення шкільних канікул, залізниця ласкаво надала якийсь геть роздовбаний поїзд, навіть без світла у вагонах. Отже, ми з задоволенням запалили свічку й примус, чим до напівсмерті перелякали сонного провідника. Довелось всю дорогу пригощати його чаєм та кавою.

На довершення сюрреалістичних вражень, єдиним дорожнім читанням нам трапилась яскрава польська газетка з розповіддю про щойно померлого Сальвадора Далі.

Всім привіт! Smile Хотів розповісти свою частину походу на Боржавський хребет. Приїхавши до Воловця поїздом Київ-Ужгород о 4-й ранку випали з нього 4-ри соні мухи Smile поснідавши на вокзалі підготувавшись до походу вирушили о 5-й ранку на маршрут. Пройшли трошки селом повернувши біля чудової церкви ми почали підніматись на хребет. Спочатку наш шлях лежав попри лісок а згодом і через нього, крутий підйом в кулуарі і страшні буреломи не зупинила нас і дійшли до хреста, що був неподалік Воловця на початку Боржавського хребта. Погодні умови були чудовими з ранку сонечко і легенький вітерець, але з виходом на сам хребет ми зрозуміли для декого цей похід буде надзвичайно веселим і незабутнім. Пориви вітру були такі, що прапорщика Семенова зносило з ніг. Продовжуючи шлях хребтом дійшли ми до гори Томнатик і погода стала різко погіршуватись, почали стягуватись хмари і вітер уже не вщухав ні на хвилинку. Спустившися з гори Томнатник прапорщик 7eMEN-off рядовий Andrey та рядовий NAO, вирішили не ризикувати нашим “Капітаном Уліткою” – Lili і не продовжувати шлях по Боржаві по причині дуже різкого погіршення погодніх умов, страшенного вітру і снігопаду, свій маршрут вирішили прокласти повз метеорологічну станцію до старої зруйнованої сироварні. Йдучи цим маршрутум бачили наслідки лавин і величезні дошки снігу, що ось-ось зметуть все на своєму шляху Smile як казав Девід Блейн “Сикотно”. Дійшли ми до сироварні поставивши палатку, поїли, попили чайок і довго не думаючи похапали карімати і побігли кататись. Скажу ось що. Як для мене, я давно так не відривався як і решта. Прапорщик 7eMEN-off залишившись в палатці і відганяв своїм храпом інших туристів та диких звірів, Smile Катались довго, багато було весело, але як і все хороше воно колись має закінчитись. Уже починало вечоріти і ми віришили повернутись приготувати вечерю та зігрітись біля вогнища Smile Повечерявши десь біля 9-ї всі дружно вже лежали в палатці переглядаючи фотки зроблені за день. В 5-й ранку наступного дня ми всі встали, випили чаю зібрали палатку і вируши до Воловця попрощавшись з Боржавським хребтом. Біля 9-ї ранку ми були вже в Воловці, поснідавши чекали нашу електричку.
П.С. Не судіть строго, це мій другий опис Smile Pardon А ось і фото Боржавського хребта.
_________________
“Границы не в природе – они в сознании.”
“Сильные духом, но слабые умом”
“Либо я найду путь, либо проложу его…”

ПовідомленняLili © 01.02.10 10:25:02    

Fistashka, нічого страшного не сталося Smile Андрій трішки носом сніг розгорував і все! Весь цілий та не пошкоджений Very Happy
Nao, та ти прямо поет! Very Happy “Капітан улітка” Jokingly
_________________
Ку-ку Wink

ПовідомленняAndrey © 01.02.10 17:29:48    Полонина Боржава

ПривітоС уСім! Preved
І так Боржава…  що вона собою представляє?Коротка довідка
Полонина Боржава являє собою гірський масив на Полонинському хребті Українських Карпат довжиною понад 50 км  і шириною 34 км у межах Закарпатської області.  Найвища вершина – г. Стій (висота 1681м), інші великі вершини: г. Томнатик (1343м); г. Великий Верх (1598м – ніби розділяє хребет на 3 частини); г. Магура-Жиде (1518 м); г. Граб (1374 м); г. Гемба (1494 м)Спочатку була ідея
Ідеї… Мабуть саме вони є причиною наших змін, нашого розвитку, вони є відправною точкою всіх наших подорожей, починань і здобутків. Маючи властивість зявлятись саме тоді, коли їх “не чекали”, вони скрашують наше життя, роблять його різноманітним…
І так – позаминулі вихідні, дорога в Млинки… За вікном автомобіля пухкий килим морозного снігу вкриває Тернопільську область. Картину доповнює чисте, блакитне небо з сіяючим сонцем, що виблискує яскравим промінням на білосніжному килимі Rolling Eyes  Уява мимоволі переносить ці красоти на рельєфи карпат, закрадається підступна думка – “Ех, зараз би в гори, з такою погодою!” Goof В голові зявляється “календар” на наступний тиждень і в ньому вільні вихідні Crazy  Виникає тверде рішення – поїду!!! Yahoo Тільки куди? Хочеться чогось свіжого і красивого… невідомого!  Згадується одна назва – Полонина Боржава. З чужих розповідей я знав, що влітку там дуже красиво… Значить має бути красиво і зимою Goof  Отож вирішено, по приїзді з Млинок я обовязково дізнаюсь про Боржаву більше…

Перші “камені спотикання”
Весь тиждень жив сподіваннями, що погода не зміниться, особливо там, на Боржаві. Та моніторинг сайтів з погодою вперто говорив інше – на вихідні Боржаву мало затягнути хмарами  Sad  Але прогноз кількагодинного сонячного проблиску всетаки вселяв маленьку надію…  Wink Планував взяти лижі Ski , та в останній момент відмовився. Вірніше – мене відмовили Evil  or Very Mad  А жаль… При купівлі білетів, за чверть доби до відправлення поїзда, виявилось, що плацкартних місць немає Unknow  (загальний вагон відсутній взагалі, це вам не “Франківський Експрес”) Після коротких роздумів беру купе. З таким комфортом в гори ще ніколи не їздив Very Happy Ввечері, перед поїздом, довго чекаю маршрутку… Врешті решт, щоб не спізнитись, беру таксі. Машина таксі уже 3ма колесами на тому світі, ледве докотилась до вокзалу Wall  Якась сила вперто не хоче пускати мене в гори…

Цицька Very Happy
Воловець, 4та ранку, порожній вокзал. Тут Lili мала можливість погодувати з руки наших сурових парнєй – 7eMEN-off-ва і НАО. Булочки з часником їм дуже сподобались Mamba  Семьонов навіть всерйоз задумався над доданням їх в меню “Бодрячком пацанчеГи” Very Happy Через годину вирушаємо у напрямку омріяних гір Dance  Дорогу освітлють “пецлі” і “фенікси”, але вони бякнуть супроти світла повного місяця, мерехтливий ореол якого віщував погану погоду…  Та в той момент ми були сповнені сил і віри в успіх нашої мандрівки, особливим ентузіазмом виділялась наша єдина дівчина, сміливості і наполегливості якої можна позаздрити Good За якихось пів години залишили внизу сонний Воловець і наблизились до “страшного темного лісу” Kilroy Ліс виявився і справді страшним, в плані непрохідності – добра дорога спочатку перетворилась у малопримітну стежку, а потім і зовсім зникла серед буреломів. Зникли і мітки маршруту на деревах, вірніше то ми від них віддалались, вирішивши, що єдино-правельний шлях – це вгору схилом, а не кулуаром заваленим деревами. В тому страшному лісі і застав нас світанок, забравши з неба місяць і заставив вимкнути нас свої “пецлі”. Слідом за зникненям місяця, зник і ентузіазм нашої Lili… і навіть сяйво сонця, яке вгадувалось вгорі за схилом, не заставило її віддати свій рюкзак нашому шерпу, якому для повного щастя не вистачало тільки противаги спереду… І ось після продирання через буреломи і непрохідні кущі, перед нами замайоріла вершина г. Томнатик, в народі відомою як “Цицька” Embarassed  І подерлись наші “суровиє парні” наввипередки на Цицьку Runner  Але Семьонов загубив свою шкарпетку і фотосесію “голяком на Цицьці” не вдалось провести Pardon

Хороша неПогода
З Цицьки відкрився нам чудовий краєвид на навколишні простори – внизу Воловець, за ним видніються всілякі горбики, горбочки і купи,  в протилежну сторошу розкинувся красивий хребет Боржави. І все це засніжено білим снігом в вперемішку з “страшним темним лісом”. Ляпота!  Happy За ляпотою настала черга пі*дєца, бо нагорі шаленів такий вітер, що порою неможливо було встояти на ногах. Мене він хвилин 5 “тримав” в позі зю, у Семьонова вкрав рейнковер, я пів-схилу пробіг за рукавицею, яку мав необережність зняти Crazy  Почалось “вєсєльє” Very Happy  Протопали пару км хребтом по такому вітрі і зрозуміли, що до Великого Верху нам до вечора не дійти, та ще й шкода було нашу баришню так мордувати. Вирішили звернути до закинутої сироварні, розкинути там намет і дочекатись кращої погоди. Так і зробили. Як виявилось досить вчасно – тільки зійшли з хребта, як небо затянуло хмарами, почався снігопад.

Пішки по “лавині” (опис добавлений з міркувань безпеки у майбутньому)
До сироварні веде хороша дорога траверсом попід метеостанцію, лавинонебезпечним схилом. Не будучи там ніколи раніше, знати про небезпеку ми немогли… І здалеку визначити стан снігу на схилі неможливо… здавалось, що його там завсім небагато. Його там і було небагато, але достатньо щоб при першій-ліпшій нагоді ринутись вниз. Коли підійшли впритул до того місця і побачили характерні тріщини в снігу і зміщення снігових “досок” на мить осторопіли… Але вертатись назад на вітряний хребет не хотілось… І ми пішли по тому снігу. Скажу одразу, що все нормально, той схил ми пройшли не спровокувавши ніякої лавини. Але можливу її силу все таки відчули. Я, йдучи попереду, роблячи черговий крок, раптом відчув, як чималий шмат снігу разом зі мною почав повзти по схилу. Це було буквально на пів-секунди, але моє серце встигло опинитись в пятках… Після цього у мені довго боролись два бажання – страх зробити наступний крок і бажання якнайшвидше покинути той схил…

Катання на керіматах
По благополучному прибутті в закинуту сироварню, чаюванні і роззкладанні намета, ми вирішили остаток дня присвятити покатулькам. Поряд якраз був досить довгий і крутенький схил, з добре засніженою дорогою Crazy Отож керімати в руки і вперед на схил Crazy  Сказати, що було “круто” – це нічого не сказати… І взагалі, словами то не передати, то треба бачити Very Happy  Після таких покатульок, наша трійця (явно задоволена) спустилась до сироварні готувати вечерю. І після смачної вечері під палахкотіння вогню, ми як годиться відправились спати.

День наступний, або “казковий ліс”
Наступного дня, зранку було помітно, що снігу явно побільшало, причому дуже явно. І процес “більшання” активно тривав. Але нас чекала дорога вниз, то це навіть радувало Yahoo  Йти по мякому свіженькому сніжку навіть досить приємно Crazy  Цього разу дорога наша уже пролягала “казковим лісом” в якому водиться безліч чи то “окультурених” звірів, чи то “здичавілих” туристів, одним словом їх ми все одно не побачили, тільки їхні химерні сліди. А в електричці, яка після Стрия стала більше напханою, ніж будь яка Львівська маршрутка, ми зустріли ще більшого поціновувача кульків BOSS ніж я Very Happy
От і казочці кінець, а хто читав – молодець! Smile

P.S. To be continue…

Описи Дорога у поїзді і Ніч у наметі видалені цензурою
_________________

А потім спуск, ось і все – мандрівка добігла кінця. Тепер залишилось лиш добратись до Воловця, а маршрутки, як казали місцеві, їздять тут кожних двадцять хвилин. Потім купити квиток на один з двох поїздів і дістатись до львова.

Останній привал, поглинання всеможливої їжі, і зокрема згущівки:), яка вже стала невідємним інгридієнтом харчування. Відпочинок, дуріння, допоки ти не закидуєш наплічник, щоб спуститися в село, де маршрутки, їздять тут кожних двадцять хвилин…
поглинання згузівки

Обіцяних маршруток, як і двох кілометрів не було, і на сьогодні вже не повинно було бути. Нам залишалось близько двох годин – ну не так і багато часу, принаймі замало, щоб добратись пішки… зато можна було скористатись можливістю добратись автостопом. Перша машина, на диво, зупинилась доволі швидко. А розмова почалась на жаль досить неприємно: “скільки дасишL”. Нда, торги-торги, зрештою забрав двох дівчат і одного хлопця, і це за п’ятнадцять гривень!!!! Караул, обібрали як молодих! Може варто було почекати на наступну машину, але нам були потрібно дві, а час невпинно спливав…
Що буває коли двоє хлопців пиняють машину? – їм ніхто не зупиняється:(, спочатку до відправки поїзда було півтора години, потім година… а потім і пів години… На щастя з водоспада поверталась дитяча група. Підбігши кілька метрів, добрий дядько-шофер, спинив нам автобуса, і ми в приємній атмосфярі, з байками гіда-вчительки проїхали всю дорогу, а на вокзалі, писком, криком, киданням на шию і поцілунками вітали наші друзі. Приємно!;)повернення додому, крізь вікно вагона - гори па-па

А потім була дорога, все проносилось назад, в зворотньому порядку. Ті ж ріки і галявини, села і міста, гори і струмки. Все минало за вікном, щоб колись повернутися, щоб якось знову з’явитись в нашому вікні, колись… а зараз “це” проводжав наш втомлений і сонний погляд, щоб колись знову посміхнутись вам, як добрим друзям. До зустрічі!:)
па-паЗмінено: Andrey (02.02.10 11:06:40)

Повідомлення7eMEN-off © 01.02.10 18:06:53    Боржавський хребет

Усім привіт! Усі епітети відкину нах…, бо я людина зовсім не поетична…
Значить так:
1. Дорога. Поїзд Київ-Ужгород – самоє оно для подорожі в Воловець. Їде швидко – прибуває в сам раз… кароч самий кульний поїзд в гори.
2. Не їдіть на цицьку – хоча марковка на карті є, але стежка до пє…ди – кулуар, осипі, бурелом, підйом 25-30 градусів, хащі, сніг, марковки нема – кого “цепляють” ці слова той розуміє, що тудовой йти НЕ ПОТРІБНО, бо довго, харно і ваще…
3. Снігу небагато – місця поколіна, стан снігу задовільний – в народі називаємий “Парашковий” від слова “парашок”…
4. Хребет Баржави – дуже-дуже гарний, найгарніший шо я бачив – гострий, каменистий, вузький, просторий, короткі підходи і ваще…
5. Від метеостанції до плаю і дальше – фірн, місцями лід, місцями трапляються обледенілі шматки породи, вітер неймовірний.
6. до “сироварні” траверсом не йдіть – снігу було небагато, але враховуючи розмір кулуару і вигляд дна лавинного конусу стає зрозуміло, що піпец незагорами – при сильному снігопаді можливі серйозні лавинні виноси. Сніг на траверсі глибокий (місцями по груди) і досить уже спресований – тобто найнебезпечніший стан снігу, місцями можна помітити лавинозупиняючи викати.
7. “Сироварня” – ночувати можна, в одній кімнаті вікна частково закладені, підлога місцями обледеніла, стеля зі шпаринами через які йде сніг.
8. Від сироварні до вокзалу в Воловці – 2 год ходу Максимум.
9. На хребті достатньо звірини, багато слідів вовків, отже легенди про зустрічі з вовками на Баржаві – це правда.Висновок:
Марщрут на Високий Верх і Стій – кішки, льодоруб (для станцій), 1 карабін на людину, мотузка – обовязково!, бо вузько, слизько, круто і вітряно.Коротко про похід: Капітан Уліткін – мега “позітів”, господарка і ваще файна кобіта..
Нао он же Ноа он же Іван он же шерпа – трактор, справжній “касманафт”, можна брать в Развєдку…
Андрюха он же Андрюша – годиться в турісти, респект і уважуха за чайок, бівак і ваще…
Прапорщик Семёнов он же 7eMRN-off он же Вітьок – кароч мне понраилось…

Фрази для згадок: “зніміть штани, щоб мені було добре”, “Ви в який район йдете?…”, “Сезон Зима-осень”
_________________
И ты будешь волков на земле плодить,
И учить их вилять хвостом!
А то, что придется потом платить,
Так ведь это ж, пойми, – потом!

ПовідомленняZIPPO © 01.02.10 19:02:16    

7eMEN-off написав(ла):Усі епітети відкину нах…, бо я людина зовсім не поетична…

Аяяяяй Acute Доведеться бравому прапощику 7eMRN-off освіжити пам’ять Jokingly
_________________
“Do not squander time. That is the stuff life is made of” ツ

ПовідомленняLili © 01.02.10 22:23:02    

А я дівка зо села, файна кубіта LOLФайні ви, хлопці Smile А ти, Андрюшкін теж прям поет! Smile
_________________
Ку-ку Wink

ПовідомленняANGELo © 01.02.10 23:05:13    

Andrey, ну написав, то написав!!!! Good
7eMEN-off – Гугл сховався. Very Happy
Молодці, короче!
_________________
Філософія – це точна та логічна наука.

ПовідомленняLeona © 02.02.10 0:22:33    

Андрію, я просто з задоволенням читала твою історію, дуже класно описав  Clapping  Хороша казочка наніч  Good 7eMEN-off написав(ла):Не їдіть на цицьку – хоча марковка на карті є, але стежка до пє…ди – кулуар, осипі, бурелом, підйом 25-30 градусів, хащі, сніг, марковки нема – кого “цепляють” ці слова той розуміє, що тудовой йти НЕ ПОТРІБНО, бо довго, харно і ваще…

ну якщо вже самого Семенова не ПРЕ таке, то раджу дійсно прислухатись  Stop
_________________
If I could fly
See the world through my eyes
Would not stumble nor fail
To the heavens I sail
© Helloween

ПовідомленняNAO © 02.02.10 0:56:43    

Семенова не перло нічого, він би тільки їв би та спав би, Secret мені і погода подобалась яка вона там була і маршрут чудовий. Все було супер так що їдьте в наші Карпати і відпочивайте . HappyП.С. Головне знати навіщо ти їдеш і  бути  готовим до всього Smile
_________________
“Границы не в природе – они в сознании.”
“Сильные духом, но слабые умом”
“Либо я найду путь, либо проложу его…”

ПовідомленняFistashka © 02.02.10 11:07:18    

Калсні оповіді. Наступного разу атракцію “катання на каріматах” треба анонсувати, а все інше..похідне
Бо якщо піде шерпа Нао, госпорарочка Уліткін, Андрюха з самоваром і в догонку Прапорщик Семёнов – то ніякі Цицки не страшні Smile
_________________
Smile

ПовідомленняLili © 02.02.10 13:20:36    

Very Happy  Very Happy  Very Happy
А весело тут Acute
_________________
Ку-ку Wink