Настає та мить…

Мабуть для кожного рано чи пізно, але обов”язково настає та мить,коли приходить переосмислення свого життя. Переконуєшся в тому, що не можна нам, нашим людям поблажок робити, а то вони нині до церкви ходять тільки по великих празниках. Кожен міркує собі:-”Для чого спішити, якщо покаятися ніколи не пізно?” Приходить старість відступати нікуди, тому й удають із себе віруючих. Демократія. В людей з”явилася свобода вибору власного життєвого духовного шляху.Та  мене  “невіруючого”, бентежить інше. Церков набудовано багато, кількість  віруючих невпинно росте, але люди чомусь кращими не стають.Чинять зло і не бояться ні Бога ні Сатани, бо ж в “чистилище” попадемо і так після смерті. Людина натхненно вірить в казочку про прощення гріхів. Але тоді логіка підсказує, що якщо на світі так багато релігій, то як можна стверджувати, що “віру в Бога” придумав сам Бог.Тоді ж чому Він суперечить сам собі- аж надто по різному називаючи і трактуючи себе? А якщо “віру” придумали все таки люди, то знову ж та логіка припускає, що вони обов”язково щось прикрасили і прибрехали, адже в житті вже так повелося, що людям притаманна така риса, як славословити на честь політиків, естрадних зірок чи навіть горілки або пива. То чому не возвеличити і підсолодити самому Всевишньому.І недаром поширена в народі ілюзія: брати від життя все, яка врешті решт зводиться до одного-дати волю своїм ницим жаданням і побудувати своє щастя за рахунок інших. Мабуть не один і не одна тішать себе думкою: от нагуляємось доки молоді, життя дається тільки один раз, а любов -сила велика непереборна. Та й дарують серцю волю, люблять і не налюбляться. Минають роки, міняються коханки чи коханці. Аж дивись власні діти вже загуляли,взяли з нас приклад, виправдовуючи таким  же чином тепер вже свої   безвідповідальні вчинки. Отак шановні, шановні ми з Вами мислимо. Там де нас влаштовує, чинимо по божому, а де ні-по своєму. З роками більшість з нас вважає, що моє життя належить тільки мені, тому і живу, як хочу- для себе і тільки для себе. П”ю, гуляю і все сточую і сточую до хати. Все життя пішло на те щоб розжитися.І про дітей не забував, вони в мене всім забезпечені, вивчені і живуть не бідно- в достатку. А от турбує чомусь думка, чи не трапиться бува такого, як у більшості постарілих : цілими тижнями жодна жива душа не загляне у твої хороми з євроремонтом? Старався та не навчив жити своїх дітей. Гроші є, їжі вдосталь, а от радості нема, бо навіть для внуків ти відсталий селюк.І можеш жалітись тільки на себе, бо навчив сам їх лицемірити во ім”я  достатку і заробляння грошей, тому й зараз слухаю, що у них то часу нема, то клопоту і свого вистачає.Ось так нам повертається та свобода і демократія, які сповідували своїм дітям. І сто разів переконуєшся, що брешуть люди: достатньо посадити дерево, побудувати хату і народити дитину. Правильно дитину виховати- ось основне досягнення.І тоді, коли вже онуки будуть жити за твоїми принципами, то тоді ти життя прожив не марно. Прожив, реально подбавши про майбутнє своїх нащадків, про живучість свого роду. А так сидимо усі по норах і чекаємо манни небесної. Тішимось, що бомби не падають, стіл від наїдків гнеться, знаходимо безліч відмовок для себе, будуємо свої хати обов”язково скраю. І можливо поступаємо мудро, бо життя дається тільки один раз.

Закарпатский доктор Хаус

Закарпатский доктор Хаус | дітидоктор хаус

1216821213.jpgВ нашей  пятиэтажке у молодой соседки умер
ребенок… В ней…в животе, внутриутробная смерть-так называет это
медицына. Говорят, что он умер бы, даже не родившись,и она это знала ,
но надеялась на чудо,но его не произошло, ребенок имел несовместимые с
жизнью паталогии.Говорят надежда умирает последней и она ,посетив
женскую консультацию, где врач не увидел никаких изменений и заверил,что
ребенок жив,воспрянула духом,хотя самочуствие, очущенния страшной
тяжести в животе подсказывали,что что-то не так.А тут как раз выпала
масса выходных в связи с майскими праздниками Переждав  4 дня бесконечно
длинных выходных,с верой в лучшее,  она решила пройти УЗИ в областном
роддоме.И там врач сообщает ей страшную весть…Ее плачущую,убитую горем с
мертвым ребенком в животе заставляют идти в женскую консультацию…за
направлением в роддом,ибо без такого направления врачи роддома не имеют
основания положить ее в больницу!Принесла направление,но этого оказалось
мало.Ей намекнули,что пребывание в роддоме не бесплатное.А так как у
нее в животе мертвый ребенок,то назвали сумму все же несколько
меньшую.Но наверное такая досадная “мелочь”,как мертвый ребенок в
утробе,мешал ей догадаться,что от нее хотят. Ее еще шесть дней
“щупали,проводили пальпацию живота и постоянно измеряли
температуру.Ждали,когда же женщина догадается о выполнении такого
понятного намека…И только после того,как ее старшая родная сестра пошла к
главврачу,нашей соседке поставили капельницу и стали вызывать
искусственные роды. Страшно?!
Наш закарпатский доктор”Хаус” вызывает искуственные роды, в то
время,когда мировая медицина гласит,что в случае внутриутробной гибели
плода-в кратчайшие сроки проводится кесарево сечение . Соседка мучилась 5
часов. Родила девочку весом 1500 грамм. Мертвую. Уже потом на следующий
день ей медсестры шепнули, что ребенок уже начал разлагаться.
Не знаю, как во всех больницах Европы выдают бахилы и прочее. Лучше
вообще не говорить,чтоб нам не стали в очередной раз рассказывать о
тяжелой судьбе нашей медицины. Но никак не дает покоя вот такой
вопрос-есть ли в Европе такая страна,где роженицам выдают следующую
анотацію?
Що необхідно-

  • Для матері;комплект чистої постільної білизни,довгу
    футболку,піжаму чи нічну сорочку,змінне взуття,речі для особистої
    гігієни,упаковку гігієнічних прокладок,рідке мило,паперові
    рушники,паспорт,обмінні картки,воду для пиття,легку їжу і обов”язково
    гроші.

Для партнера;Чистий домашній одяг,змінне взуття і
гр…/затерто/

Кухонний комбайн вчительці

Кухонний комбайн вчительці від четвертокласників на випускний.

27.05.10 17:59 | учитель

index_7.jpgВідзвенів останній дзвіночок по всіх українських школах. Самий веселий із дзвіночків всього навчального року,та не зовсім приємний для батьків гірської забутої Богом і людьми
Воловеччини. На мою електронну адресу надійшло повідомлення слідуючого змісту- “…Я мама одиначка.
Живемо дуже скромно, перебиваємося з хліба на воду від зарплати до зарплати. Моя донечка закінчила четвертий клас
Воловецької школи. Всупереч розпорядженням і рекомендаціям Міністерства освіти, в нас у класі, невідомо
на яких підставах “збирали” на подарунок вчительці по 50 гривень з кожного учня /купили кухонний комбайн за 1100гривень/, 20 гривень на квіти і 70 гривень на ресторан, бо ж діти закінчили початкову
школу і треба “достойно” відсвяткувати “випускний” і подякувати вчительці, бо на слідуючий рік вчитиме не одна вчителька.”

Ці комітети спасіння ,чи захисту України,виглядають,як …

Тепер вже точно не за горами чергові вибори,бо те, що парламентська більшість  проголосує  за прийняття закону про
вибори і його підписання Президентом ні в кого сумніву не викликає.Влада зосереджена в одних руках і нічого
надзвичайного не станеться.Бо в же сталося,те, що мали статися,а ось як воно складеться в майбутньому,то треба
ще порозмислити.В першу чергу хочеться знайти відповідь на просте питання:Чому ПР так легко погодилась на
вибори в цьому році? Щось мені здається, що тут головним є те- щоб не прогавити пік зростання популярності всїєї
вертикалі влади,а особливо кабміну.До виборів залишилось  п”ять місяців і донецькими все буде робитися для того,
щоб здобути,які можливо приписати уряду множенням на обіцянки,що дадуть приріст популярності.Бо є така крилата
мисля-правильно визначитися,коли донести до виборця те,що він готовий спожити,незважаючи на будь-які моральні устої.
Хто ще візьме гору,ясна річ,покаже час,але те,що вибори є іспитом,це факт незаперечний.Рано чи пізно наступить
протверезіння,бо судячи із Тигіпкових заяв, на допомогу МВФ навряд чи дочекаємось,а наповнити бюджет із власних
ресурсів навряд чи вдасться.А час буде робити свою справу,якби там не брехала чечетова компанія-реальний стан
все рівно буде дуже далеким від обіцянного.Разом з цим буде наростати авторитарність і так буде довго,бо запропоно-
ване законодавство залишає за ВР пропорційні вибори /за партійними списками/, мажоритарна ж система залишиться
внизах,на місцевому рівні.Одним словом буде йти пошук оптимального варіанту більш-менш якісної влади.
Треба щось робити,щоб ми наблизились до цивілізованих форм спілкування.А робити це в нинішні часи можливо
тільки при допомозі громадських організацій,які не скуті партійними загогулями. А ці комітети спасіння чи захисту
України,виглядають,як мертвонародженні,що померли ще в утробі від від хвороби:Хто є головним ворогм,але який далеко,
а ось з тими,що поряд,то тут не чіпай,та й зрештою чого гріха таїти,власні інакше шкурні інтереси завжди брали гору.
Ситуацію може змінити хіба.що принципово нова опозиційна сила,яка не вирішуватиме особисті проблеми свого партійного

Звернення

Червень 17, 2010Політика і влада., Загальне

Начальнику 

          управління

     

         Ільницькому

   Петру Михайловичу

    Звернення.
Хочеться надіятись,що з приходом до влади Президента  Віктора Януковича зміниться  відношення  владних службовців до виконання  своїх безпосередніх обов”язків. Зокрема працівників Державної виконавчої служби Воловецького управління юстиція в Закарпатській області. Якось незрозуміло,як сталося,що Закарпатська виконавча служба на одному з перших місць по показниках роботи, мабуть підтасовуються звіти, або в інших областях ситуація ще гірша, ніж у нас у Воловці.Інакше, як може бути, якщо Постанова ВП №1324155 про відкриття виконавчого провадження від 10.06.09р. лежить без руху до сих пір, тобто рівно рік. Моє письмове звернення вх.№1 від.14.04.010р. щодо бездіяльності відділу Державної виконавчої служби Воловецького районного відділення юстиції залишилось без відповіді. На неодноразові усні звернення, держвиконавці відбуваються надуманими відмовками та пустими обіцянками /завтра,післязавтра/

Савчин О.М.

с.м.т.Воловець.
вул.Фабрична 9/39.

На півроку дорога є.

 Так у нас не роблять,знаків не ставлять і дорогу не перекривають.

http://cherkassy.co.ua/_nw/11/90779306.jpgНевідомо, чи то якась нова технологія,чи халатне відношення шляховиків до проведення ремонту дорожнього полотна. Але так вже повелося,що з самого початку від незалежності нашої держави, у Воловці, одному з двох асфальтованих шляхів /центральному/, ямкові ремонти проводяться  традиційно в рясні дощі. І от в цьому році повезло. Дали асфальт в   погожу днину. Асфальт то дали, а от підготовку до його укладки проводили по новому по “воловецьки”.Чому по “воловецьки ?”Бо взагалі,при ремонті, одна половина вулиці обов”язково перекривається для проведення необхідних  робіт.В нас же, в селищі, така необхідність шляховикам мабуть ні до чого. Не встановлюючи ніяких попереджувальних знаків,шляховики роздовбують ще більші ями, лопатами вибирають видовбане  і незалежно чи є вода в цих ямах, чи ні-з компресора  дують в них стисненим повітрям, мабуть від пилюки чистять, щоб асфальт добре взявся. А так-як рух не перекрито,то машини совзають по “очищених” ямах. Видовбано, почищено, декілька разів “перекурено”, а асфальту  так і нема. Розпочинається дощ. Пора укладати асфальт, от і Краз з асфальтом підоспів. Величезними грязними колесами заїзжає на підготовлене полотно і висипає асфальт посеред дороги. “Помаранчеві”робітники лопатами-асфальтоукладчиками  розсовують по ямах асфальт, деревяним скребком порівняли.  Декілька разів проїхав каток. Все, готово. Через півроку повернуться знову з таким же ямковим ремонтом.

Хай згине світ, але працює закон

ЗА ЗАКОНОМ ЧИ ПО «ПОНЯТІЯХ»? Версия для печати Отправить на E-mail 
   
 

Про контрреволюцію у Воловецькій районній раді, що була розпочата ще за балогових часів, писано чимало й мовлено дуже і дуже багато.

У свій час мукачівські биндюжники «з’їли» голову райради, представника БЮТ Олександра Бирковича. «Їли» силовим методом і ми тут не будемо вести бесіду про «святого» Бирковича і плохишів мукачівських чи воловецьких. Постараємось максимально коректно донести ситуацію, що склалася на сьогоднішній день в зазначеній раді. Олександр Биркович, незважаючи на рішення Львівського апеляційного суду щодо його поновлення на посаді, до сьогоднішнього дня із правдивою печаткою райради нині змушений бити байдики. Виконавча служба області до сих пір не спромоглася довести до логічного кінця виконання рішень суду.

Отут ми добираємось до кульмінаційної точки нашої бесіди. Ні, я не збираюсь звинувачувати у всіх гріхах начальника служби пані Наталію Панову, далеко ні, але бесіда з нею таки відбулась. Підстава? А саме в середу по електронній пошті ми отримали інформацію з Ужгородського прес-клубу реформ під заголовком: «Закарпатська виконавча служба – краща в Україні за показниками роботи». Але це, шановні читачі, стосується виключно, так би мовити, матеріальної сторони роботи зазначеної служби і погодьтеся, що подеколи вона вражає, бо, як запевнила пані Панова до стягнення в цьому році підлягало 812 млн. грн., (проти 535 у відповідний період минулого року). Це в основному штрафи, повернення кредитів, автомашини. Зокрема в цьому році в боржників вилучено 850 автомобілів. Взагалі до бюджету надійшло коштів на 117% від доведеного службі плану. Хоча, як можна доводити план по штрафах трохи дивує, але, погодьтеся, що в загальному плані видно, що робота проводилась.

Так-то воно так, але коли ми в бесіді з пані Пановою торкнулись справ навколо Воловецької «контрреволюції», то тут вони почали набирати трішечки іншого забарвлення. Ні, ми не збираємось втягувати в політику пані Панову і її службу, далеко ні, але те, що виконання рішень і в «мирських» ділах мають мати логічне чи правове закінчення, то в мене особисто сумнівів немає.

Кажуть, недолугість законодавства не завжди сприяє завершенню справ. Можливо, але давайте поопонуємо виконавчій службі, яка пояснює, що вона вже два рази штрафувала Воловецьку раду, а з них, як вода з гусака. І намагаються пояснити, що далі вже мала б настати кримінальна відповідальність, а то, мовляв, справа прокурорів.

І я так кажу, і ми готові опублікувати всі звернення виконавчої служби до прокурорів і обґрунтування – чому вони відмовляються, наприклад, припинити свавілля і нарешті забрати  чоловіка балог, який сидить в керівному кріслі воловецької райради із фальшивою печаткою. Який ще треба прийняти закон, щоби копнути декого в гузицю? А тим часом ми отримали із Жденієва черговий лист про те, що ліс так рубають, аж гай гуде. І є на то рада?

Одна, хіба почати жити вже не «за законами», а таки «по понятіях», бо, бачите, закони, кажуть, недолугі. Воно так, але тоді, вибачайте, вже й до гаплика недалеко. Хтось зверху, з головних пагорбів держави «фільтрує» ситуацію чи пущено все на відкуп? Отут стає страшнувато, і це не боязнь за подальшу долю цього ж пана Олександра Бирковича. Ні, за нас з вами всіма, бо ми видимо, що всілякі борги з нас вибити держава ще має силу, а стати на захист Прав і Свобод – даруйте, повний імпотент.

Недолуге законодавство? Схоже, що ні, скоріше всього все-таки чиновницька відповідальність з певним відчуттям безкарності. Ну, а як ще інакше можна пояснити, що вас може виконавча служба, даруйте, роздіти догола, а добитися відкриття кримінальної справи, з якої аж стирчать вуха бандюків всіх мастей – не під силу? Відповідей немає. І ми про подібні речі мало не кожного дня читаємо в інтернеті, дещо пробивається і на програму Шустера, як, наприклад, дивний напад на громадську приймальню нардепа від БЮТ в центрі Києва. Нападників, які ніби «працювали» під прикриттям налогової поліції так і не вирахували. Пан Бродський ніс таку ахінею від якої пересмикувало схоже і самого ведучого. Невдалих спікерів, погодьтеся, підбирають Януковичі – то Чечетов мелькав до болю в очах, тепер – багатовекторний Мішаня. Є проблеми, так би мовити, в обличчях і це очевидно. Отже, закінчуючи сьогоднішню бесіду, хотів би підкреслити, що не переслідував мети в який спосіб принизити зазначену виконавчу службу, чи вигородити того ж пана Бирковича.

Хай згине світ, але працює закон – так колись волали мудрі, а тому на цьому мало би базуватися і наше верховенство права. Але цього не видно, хоча і донині всі наші студенти починають з «римського права». Баєчки такі їм професура розповідає, як виходить, бо на практиці спостерігаємо зовсім інше і що немає жодних, навіть натяків на верховенство Прав і Свобод. Жаль! А тому таки має рацію пані Панова, коли каже про зміну законів чи їх недолугість. Але відразу виникає запитання: а яка влада годна це вчинити, заганяючи й себе саму в певні рамки? А тому ми, кохані, про це повинні думати повсякчас.

Шануймося!

Ігор ГАВРИЛІВ

СЦЕНАРІЇ КОЛИШНІХ МЕНТІВ

9  ЗЛОЧИННІ СЦЕНАРІЇ КОЛИШНІХ МЕНТІВ, А НИНІШНІХ «ЄДИНОЦЕНТРИСТІВ» Версия для печати Отправить на E-mail 
   
 

Міністру внутрішніх справ   

України Луценко Ю.В.

Начальнику УМВС України у Закарпатській області

полковнику міліції Кононенко П.М.

 

Шановний  Павло Миколайович !

17 березня 2009 року по  підготовленому злочинному сценарію керівника районної партійної організації  «Єдиний центр» М.І. Ребляна, який є головою РДА Воловецького району Закарпатської області зірвано  пленарне засідання ХVІ сесії районної ради .

21 із 45 депутатів покинули сесійну залу і в малому залі РДА проводили таємну роботу, як у старі Сталінські диктаторські часи в присутності начальника РВ УВМС, оперативного працівника СБУ . Приймали незаконні рішення про створення тимчасової комісії та відсторонення від виконання обов’язків голови районної ради.

У зв’язку з тим, що колишній полковник міліції М.І.Реблян  є нині діючим Головою Воловецької РДА і дозволив собі незаконно підпорядкувати районну міліцію, –  начальник РВ УМВС підполковник Барнич В.Ф. змушений виконувати завідомо незаконні завдання та вказівки районного очільника з «фальшивим Кишинівським дипломом про вищу юридичну освіту».

Прошу Вас:

– дати відповідні доручення по перевірці вказаного диплома в особовій справі М.Ребляна та провести перевірку Воловецького РВ УМВС на предмет виконання незаконних вказівок Голови РДА при проведенні сесії районної ради 17 березня 2009 року. Перевірити законність участі працівників Воловецького РВ УМВС в тиску на депутатів Воловецької райради ( приїзд із заступником Голови РДА Гавришем С.Ю. додому до депутатів працівників міліції та ін… правопорушення).

– Провести перевірку на предмет кримінального перевищення делегованих владних повноважень у відповідності  до ст. 44 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» по питаннях незаконного дерибану земельних ділянок ( за межами населених пунктів) у Воловецькому районі Закарпатської області.

Про результати перевірки прошу Вас повідомити згідно чинного законодавства.           

З повагою,

Голова Воловецької районної ради О.І. Биркович 

18.03.2009 

Гінеколог у районі тільки один

 


Історія одних пологів

Автор: Володимир МАРТИН (Ужгород)

Покликання медиків — лікувати й рятувати людські життя. Але іноді, на жаль, трапляється й навпаки. Щастя народження первістка для молодої сім’ї Салтикових із Воловецького району (Закарпаття) обернулося трагедією — через кілька днів після народження дитина померла. Батьки впевнені, що сталося це через грубу недбалість завідувача акушерсько-гінекологічного відділення, котрий під час складних пологів буквально скрутив немовляті голівку, а тепер списує свою провину на обставини, що склалися…

«Ми з чоловіком уже третій рік працюємо в Чехії, — розповідає Уляна Салтикова із с. Абранка Воловецького району. — Робота офіційна, є всі документи, в тому числі медичне страхування. Коли влітку 2008 року завагітніла, стала на облік у місцевому пологовому відділенні — у м. Тішнов, що неподалік Брно. Регулярно відвідувала лікаря, здавала аналізи, адже це була моя перша вагітність. Мені тридцять років, тому дуже переживала, але лікар завжди заспокоював: «Усе добре — здорова мама, буде здорова й дитина». Спочатку планувала народжувати в Чехії. Коли настав час, лікар виписав довідку, мені виплатили декретні. Але потім ми з чоловіком вирішили — якщо все одно не можу працювати, краще поїхати додому й народжувати там. Я повернулася в рідне село наприкінці грудня 2008 р. й відразу після новорічних свят стала на облік у пологовому відділенні Воловецької райлікарні. Гінеколог у районі тільки один — Михайло Лопіт, отже, вибору не було. Лікар покрутив у руках мою чеську картку, повернув її і завів іншу. Я ходила до нього на консультації спочатку раз на місяць, потім трохи частіше.

12 травня, відчувши наближення пологів, попросила чоловіка відвезти мене до лікарні. М.Лопіт сказав: «Я не маю часу тебе приймати, приходь завтра». Ми приїхали 13 травня. Після огляду лікар повідомив, що народжуватиму після обіду або ввечері, і розпорядився помістити мене в палату. Того дня почалися перейми, але слабкі. В очікуванні минула ніч і перша половина 14 числа, а після обіду відійшли води й почалися сильні перейми. Побачивши це, М.Лопіт наказав: «Зачинись у палаті й сиди там». Перейми посилювалися, біль ставав дедалі сильнішим, а до мене ніхто не підходив. Я відчувала, як рухається дитина, і не знала, що робити — лежати чи сидіти, мені ніхто нічого не пояснив. Часом біль ставав таким сильним, що я хапалася за батарею або в нестямі крутилася в ліжку. Голосно кричала й кликала на допомогу, але ніхто не підходив. Коли біль ущухав, я телефонувала мамі й подрузі в Харків, питала, що робити. Подруга радила: «Лягай у ліжко, тужся й народжуй сама». Я намагалася, але нічого не виходило. Був тільки страшний біль, якого я ніколи доти не відчувала. М.Лопіт зайшов лише ввечері й сердито буркнув: «Ти думаєш, я прийматиму в тебе пологи? Я працював день і ніч, я дуже стомився», після чого зробив мені три уколи, дав попити якоїсь водички й пішов. Я трохи заспокоїлася й заснула. А вночі знову почалися перейми. Вони тривали недовго, але були дуже болісні. Я кричала на весь голос так, що збіглися всі медсестри. Але ніхто нічого не робив, нікого не викликав, просто стояли й дивилися. Лікар прийшов уранці 15 числа й поставив мені крапельницю. Я просила зробити мені кесарів розтин, бо води вже відійшли, а народити сама я не можу. Він відповів: «Добре» й розпорядився відвезти мене в передпологову палату. Там я пробула сама ще кілька годин. Біль накочувався хвилями, але ніхто не підходив полегшити його. Через відчинені двері я побачила М.Лопіта й попросила води. Чула, як він обурювався: «Що вона собі думає? Я іще й воду їй носитиму? Та хто вона така?!». За хвилину зайшла медсестра і, поставивши склянку води, почала вичитувати за те, що я насмілилася відволікати завідувача відділення. Я пояснювала, що не мала на увазі конкретно його, просто просила, щоб мені зробили кесарів розтин, бо не могла більше терпіти. Іноді я думала, що помираю. Лікар зайшов лише після обіду, сказав: «Тужся ще двадцять хвилин» і пішов. Я тужилася, але марно. Він повернувся через півгодини й наказав: «В операційну її». «Операційна зайнята», — відповів хтось. Тоді він почав робити мені щось схоже на масаж. Дитина не виходила, щось їй заважало. В лікаря тремтіли руки, він кричав на медсестер і по черзі прикладав до мене три вакуумні екстрактори, щоразу кажучи: «Вони не працюють». Нарешті схопив ножиці й став різати мене внизу. Далі я все бачила наче крізь пелену — багато крові, але болю вже не було. Відчула, як він із грубою силою витягнув з мене дитину, поклав на стіл і гукнув: «Реаніматора і дитячого лікаря сюди!». Дитячий лікар прийшла хвилин через п’ятнадцять. «Я на пошту ходила», — пояснила свою затримку і стала поправляти перед дзеркалом зачіску. На дитину навіть не подивилася. Нарешті мені зробили укол, і я провалилася в сон».

Чоловік і мама Уляни весь цей час були під пологовим відділенням. З того, як забігав стривожений персонал, вони зрозуміли, що сталося щось непередбачене. До немовляти з Мукачевого викликали реанімаційну бригаду, яка доставила його в обласну дитячу лікарню. Через три дні після виписки з пологового відділення туди поїхала й молода мама.

«Ще у Воловці мукачівські лікарі казали, що дитина в дуже важкому стані, шансів майже немає, — продовжує Уляна. — Я бачила, що в синочка неприродно зміщені ребра, по тілу пробігають судоми. На другий день, коли полегшення не настало, мама запросила в лікарню священика, і він похрестив дитину. Ми назвали сина Кирилком. Я чула, як лікарі говорили між собою: «Як він міг? У нас навіть 600-грамові діти виживають, а тут помирає такий хлопчик. Він же йому голівку відкрутив…»

Через чотири дні після народження дитина померла. Поховали її в рідному селі матері.

«Коли почався похорон, у двір залетів яскравий метелик, — розповідає Улянина мама Ганна Юріївна. — Він був великий, наче пташка, і дуже гарний. Метелик супроводжував процесію до самого кладовища — то сидів на хлопчикові, який ніс розп’яття, то перелітав на подушку до дитини. А коли труну закопали, сів Сергієві, батькові Кирила, спершу на руку, потім на плече, а далі піднявся вгору і зник. Посаджений Сергієм на могилці трояндовий кущ не переставав цвісти кілька місяців. А в Уляни почалася глибока депресія. Вона взяла з лікарні пелюшку, на якій у кювезі лежала дитина, весь час прикладала до обличчя й казала: «Вона так гарно пахне». Пелюшка справді майже два тижні тримала аромат, наче її в церкві окропили миррою. Дочка весь час лежала й повторювала: «Я піду за своїм синочком». Уляна з Сергієм так чекали цю дитинку… Я боялася, що втрачу і доньку, водила її до монахів, бо покладатися тепер залишалося тільки на Бога».

А почалося все ще торік у грудні

Закарпаття: Депутати Воловецької районної ради відправили у відставку свого голову

Закарпаття: Депутати Воловецької районної ради відправили у  відставку свого голову

Минулого четверга, 23 квітня, депутати Воловецької районної ради від­правили у відставку її голову Олександра Бирковича. “За” проголосували 33 депутати з 39 присутніх на сесії (усього в раді – 45 обранців). До того тривалий час депутати не могли провести сесію через непорозуміння з Олександ­ром Бирковичем. Намагання знайти ком­проміс успіху не мали. Коли обранцям урвався терпець, вони зібрали підписи й провели позачергову сесію під головуванням заступника голови ради. На ній і проголосували за відставку О. Бирковича.

А почалося все ще торік у грудні з сесії, де розглядалося питання про оголошену заступникові голови райради Василю Лакатошу догану. Депутати зауважили Олександру Бирковичу, що він не може виносити догану без узгодження з депутатським корпусом. 29 обранців проголосували за те, аби її скасувати. Голова спочатку погодився з цим за­уваженням, але згодом, очевидно, з кимось проконсультувавшись, так і не пристав на їхнє рішення.

17 березня депутати звернулися до голови районної ради із запитанням, чому він не виконав своїх функцій і не скасував догану. Один із обранців за­пропонував провести сесію в закритому режимі, оскільки присутній на за­сіданні брат голови райради, депутат обласної ради Віктор Биркович заважав проводити сесію. Регіонал Василь Фітас попросив поставити на голосування питання про проведення сесії в закритому режимі, однак Олександр Биркович відмовився, мотивувавши тим, що цього не передбачає ні регламент, ні за­кон. У відповідь той зацитував йому пункт, який це дозволяє, але голова ра­ди це проігнорував. Тоді 26 депутатів піднялися й вийшли до іншого залу. Сесія була зірвана через небажання голови ради поставити на голосування пропозицію депутата.

Про те, як розвивалися події далі, нам розповів голова Воловецької райдержадміністрації Михайло Реблян: “Через два тижні 16 депутатів звернулися до голови ради, аби він скликав сесію. На ній, крім скасування догани й деяких фінансових питань внутрішньої роботи ради, мали розглянути й тему фінансування районної газети, за­твердження програми “Турбота”, деяких інших питань, що мали бути вирішені ще в січні. Олександр Іванович видав розпорядження провести сесію 23 квітня. А вже 17 числа, напередодні Великодня, у привітальні листівки депутатам із нагоди свята вклав нове розпорядження – про скасування сесії. Депутатів це обурило”.

Михайло Реблян каже, що того ж самого дня, 17 квітня, було зібрано підписи 24 депутатів (хоча для проведення позачергової сесії достатньо 16). Депутати звернулися до заступника голови ради й представили підписане звер­нення. Сесія, відповідно до закону, була призначена на минулий четвер.

“Засідання пройшло спокійно, – розповідає Михайло Реблян. – Питання про відсторонення від посади Олександра Бирковича розглядалося другим у порядку денному, його обговорювали закрито, тому я не міг бути присутнім у цей час у залі. Проте згодом нам повідомили, що таємним голосуванням 33 депутати райради підтримали відставку Олександра Івановича з посади голови районної ради. Проти проголосувало п’ятеро депутатів, один бюлетень був зіпсований”.

Крім цього питання, депутати також вирішили й згадувані вище – фі­нансування районки, програми “Турбота” та ін. Після того засідання сесію закрили. Обрання нового голови ради не обговорювали. Виконувати обов’язки зобов’язали Василя Лакатоша.

Олександра Бирковича на сесії не було. Він повідомив через секретаря, що хворий. Його реакція на четвергові події поки що невідома. Цікаво, що за відставку голови ради проголосували депутати всіх фракцій, у тому числі й БЮТу. Тільки 5 депутатів фракції цього блоку не підтримали рішення – най­вірніші багнети, які підтримали Олександра Бирковича при обранні головою ради.

Наступного дня, у п’ятницю, в Ужгороді відбувалося засідання сесії обласної ради. На ньому депутат Віктор Биркович намагався пролобіювати звернення з приводу подій у Волівці. Однак колеги його ініціативи не підтримали. Коментуючи ситуацію, голова облдерж­адміністрації Олег Гаваші наголосив, що ця історія тягнеться не перший день, проблему вивчали відповідні комісії, тож не треба здіймати галасу.

“Хотів би нагадати, що свого часу ця районна рада двома третинами голосів звільнила з посади голову райдержадміністрації, – сказав губернатор. – І ніхто тоді не робив ніяких звернень. Раз депутати прийняли таке рі­ше­ння, то ми його виконали. Аналогічна ситуація була на Берегівщині, де депутати також зняли з посади голову адміністрації. Не перетворюймо все у чергове шоу. Треба вміти програвати. Якщо з тобою не хоче працювати депутатський корпус, треба вчасно піти.

На сесії, наскільки мені відомо, не був присутній ні голова районної адміністрації, ні представники області, депутати самі прийняли таке рішення. Усе – згідно з законом. А голова райради прагнув лиш того, аби сесія не відбулася. Якщо хтось має зауваження чи заперечення, слід подавати в суд. Ми з Михайлом Кічковським зустрічалися з ра­йонними депутатами, обговорювали це питання й запропонували прозвітуватися перед ними й голові райдержадмі­ністрації, і голові райради. Нехай депутати їх заслухають і проголосують. Ми в ці питання втручатися не будемо”.

Голова обласної ради підтвердив, що, оскільки виникають ситуації, де є невдоволені, на останньому засіданні координаційної ради вирішили делегувати розгляд таких оказій районним радам. “Обидва керівники є державними службовцями, – каже Михайло Кічковський. – Один найнятий пре­зиден­том, інший – громадою. Не можна допускати того, щоб на фоні, скажімо, особистої неприязні виникали скандали. І ми вирішили: якщо таке буде і в інших районах, проситимемо депутатів райрад зібратися, з’ясувати в чому проблема й надати свої пропозиції. Будь-яке рішення обласної, районної чи сіль­ської ради, відповідно до чинного законодавства, не може бути скасоване обласною владою чи ще кимось іншим. Все це має вирішуватися в установленому законом порядку. Тому до обласної ради ці питання не мають ніякого стосунку”.

Голова ж Воловецької райдержадміністрації вважає, що, якби Олександр Биркович не скасував заплановану на 23 квітня сесію, питання про його від­сторонення не порушувалося б. “Кілька разів знехтувавши думкою депутатів, він сам призвів до цього, – каже Михайло Реблян. – Наразі в райо­н­ній раді  все спокійно. Всі полегшено зі­тхнули й тепер сподіваються, що ситуація, коли голова районної ради ігнорує думку депутатського корпусу, не повториться”.